ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— І ви про все розказали Роберту Шору?
— Він дурень, цей Шор. Він як друкарська машинка, — тріскотить, тріскотить і все хотів мене заплутати… По-моєму, він навіть не знає, що на світі є країна, яка зветься Німеччиною, і в якій живуть німці. Коли я знайшла в батькових паперах листи Джона, я зрозуміла, що ми з ним з однієї родини, і спитала Глебба про це, тоді все й почалось… До цього я була іншою людиною… Я була в діл і… Я знала кому, скільки і коли й де, я знала кого, де й коли знищать, я була великою людиною… Мені Дейвід Х'ю, це був помічник Джона, його потім прогнали, сказав, що я стану новою Мата Харі…
— А де зараз Х'ю?
— Не знаю, здається, в Мюнхені. Навіщо він мені? Слухайте-но, а ви можете роздягтись? Чи надовго вас до мене пустили? Я дуже люблю любов…
Жінка підвелася, скинула халатик, Юджин побачив синці на плечах, зморшкувату, пожовклу шкіру.
— Зараз не можна, — сказав він, — сюди можуть зайти, у нас обмаль часу.
— А мені довго не треба, ну, будь ласка… Дайте я подивлюсь на вас, благаю…
— Я прийду завтра, гаразд? Я прийду до вас на дві години.
— Вас не пустять до мене більше. До мене нікого не пускають удруге…
— Добре, надіньте халат, ще трохи поговоримо, а потім перейдемо до любові.
«В неї паралізована воля, — подумав Юджин, спостерігаючи, як Емма слухняно підняла халат і накинула його на кістляві жовті плечі. — Це завжди так — спершу героїн, потім отакий жах… Навіщо все це потрібно Степанову? їй же не повірять».
— А де зараз дядя Зигфрід?
— Я молю бога, щоб він помер, тоді мені хоч не так соромно буде жити… — Вона знову засміялась. — Жити… А я все-таки живу, хіба не так? Я живу, — повторила вона впевнено, — бо я дихаю, їм і ходжу в сортир. Ні, це животіння, а не життя. Все це не те. Я жила, коли був Джон; коли він пішов од мене, лишився порошок, а коли все це кінчилось, тоді я стала їсти, пити й ходити в сортир…
— А де брат Зепп? — відчуваючи, що його монотонні запитання дратують жінку, вів своє Юджин — він не міг збагнути, як треба розмовляти з нею, бо передбачити її відповідь було неможливо. — Він теж помер?
— О ні! Зепп відправляє до Африки тих чесних німців, які хочуть захищати свободу, він виступає на кордоні, він збирає своїх друзів у Мюнхені, хіба ви не знаєте Зеппа Шанца?!
— Він справді живе у Мюнхені?
— Ви що, думаєте, я все вигадую?! Ви — Шор! Ви — лягава нишпорка! Він теж не вірив мені! А я кажу правду!
Жінка кричала дедалі голосніше. Двері відчинились, увійшло двоє чоловіків у халатах, докірливо глянули на Юджина, вивели Емму, а вона все кричала, і у вухах у нього довго ще стояв її відчайдушний крик: «Ви що, думаєте, я божевільна?!»
… Степанов подзвонив газетярам у Мюнхен: адресу «нової німецької партії» Зеппа Шанца йому дали зразу ж, не заглядаючи в довідники…
ПОШУК — VII
«Славіну.
З'ясуйте все, що пов'язане з Дубовим. Характер його взаємин з Вінтер. Чи не було зафіксовано зустрічей з Лоренсом чи Глеббом — навіть випадкових?
Центр».
«Центр.
Факту зустрічей Дубова з Глеббом не встановлено. З непідтверджених джерел, одного разу Дубов супроводжував Вінтер на корт, коли вона грала з Лоренсом, але невідомо, чи вони знайомі. Контактів з американцями Дубов уникав, багато часу проводив у посольстві, торговій місії або вдома. Тільки один раз він виїхав у триденну поїздку на своїй машині. Манера поведінки — бездоганна. Майже не п'є, стриманий, неговіркий, відзначається високою компетентністю у питаннях політичного й економічного прогнозування. Але Зотов розповів мені про один факт, який мене насторожив — з морально-етичного погляду: в перші місяці знайомства, після того як Ольга Вінтер звихнула ногу, Зотов, який не мав тоді машини, попросив Дубова відвезти її до госпіталю. Дубов одвіз Ольгу, але попросив у Зотова п'ять доларів, мотивуючи це тим, що дорого коштує бензин. Я повторив маршрут Дубова: коли б Зотов узяв таксі, то ця поїздка обійшлася б йому 2 долари 35 центів. Якщо розвивати гендлярство далі, то дорога туди й назад коштує 4 долари 70 центів. Отже, Дубов виграв на цьому 30 центів. З погляду оперативного інтересу цей факт несуттєвий, але він дає підстави для повторного аналізу морального обличчя Дубова. Підкреслюю, що при цьому всі в один голос твердять: дисциплінований, акуратний, ввічливий, жодної вади.