ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— Там був і міністр оборони, — зауважив Гмиря.
— Правильно, тільки розмову про поставки вів міністр економіки. Третє. Треба довести прокуророві — це, мабуть, зроблю я — доцільність ексгумації трупа й проведення експертизи з приводу смерті Вінтер. Було б краще, звичайно, якби ми прийшли до нього з переконливішими резонами, ніж маємо.
— Куди вже переконливіше, — озвався Проскурін.
— Для нас — так, але ми йдемо по санкцію на дії. Він запитає, які в нас докази проти Дубова. Що ми відповімо?
— Відповімо, що Лунс не марно сидить поряд з Дубовим у Піцунді.
— Це не відповідь. Ви ж не довели прокуророві, що Лунс — із ЦРУ. От коли ми візьмемо його на розвідоперації — тоді справа інша. Зараз Лунс для всіх — дипломат, старається на ниві культури, спробуйте довести протилежне. Я особисто за це не візьмусь. Уся інформація, яка надходитиме, я підкреслюю, вся, має бути зразу ж у мене на столі, бажано в двох примірниках — перший іде Петру Георгійовичу негайно, як тільки одержу.
— Ну то що ж, — сказав генерал Федоров. — Давайте збирати. Це зробите ви чи дозволите мені?
— Дозволю, Петре Георгійовичу, — всміхнувся Константинов.
— Дуже вдячний. Спасибі за довіру. Починаємо з кутка. Отже, Константинов рискнув припустити, і внаслідок його риску, який у даному випадку був категорією розумною, тобто суспільству нічим не загрожував, ми вийшли на приблизний район особливого інтересу ЦРУ. Це свідчило, точніше, свідчить, що в Нагонії от-от проллється кров і що ЦРУ повсякчас потрібні дані про те, що ми знаємо про їхні заплановані акції. Ми знали про них дещо і — не більше. Але ми досі не знаємо ні агента ЦРУ, що працює в Москві, ні його зв'язкового з посольства. Отже, радіограми, що ми їх перехоплювали, відчуваючи власне безсилля, примусили нас розгорнути пошук якнайширше. Ми дослідили Зотова, Вінтер, Парамонова і Шаргіна. Двічі — з Шаргіним і Парамоновим — ми ставали на хибний слід. Відпав Парамонов, відпав, як кажуть, стопроцентно. Як його ваші назвали? «Жлоб-макаронник»? «Жлоб», — я розумію дуже точно, але чому «макаронник»?
— Тому що дружині давав гроші лише на макарони. Відгодував бідолашну до центнера, а потім сам почав до дівок бігати.
— Їй поголодувати б треба, воду з медом попити.
— Але ж мед тепер на базарі дуже дорогий, на ті гроші, що він їй давав, не поголодуєш, Петре Георгійовичу.
— Справді, смішно… Голод дорогий став? Нічого собі… Парамонов відпав, і Шаргін відпав. Теж стопроцентно. Нарешті, Вінтер. Дивна смерть. Ураганний набряк легенів, кажете?
— Судячи з того, що розтину не зробили, судячи з того, як Дубов зміг натиснути на старого Вінтера, тут щось дивне, Петре Георгійовичу.
— Ви з самого початку порушили кримінальну справу, маючи радіограми, отже, підстави для законної ексгумації у вас — мені здається — є… Але ж батько Ольги був проти… розтину. Чи морально це буде, коли ви зважитесь на ексгумацію?
— Жорстоко — це так, але морально, Петре Георгійовичу.
— Які висунете докази?
— «Боячись викриття, агент ЦРУ знищив Вінтер».
— Якого викриття боявся агент ЦРУ? Хто він? Докази? Чому Вінтер могла його викрити? А може, вона його спільниця? А може, стався нещасний випадок?
— Нещасного випадку бути не може.
— Факти?
— Чоловік, який її кохав, — а Дубов так говорив усім, — швиденько поховавши «кохану», поїхав відпочивати. Першого ж дня він кладе до себе в ліжко дівчину, йде в бар і танцює! Розумієте, Петре Георгійовичу, — танцює!
— Танцює? Ну, сучий син, справді?! Так, так… Танцює. Ну й що — це доказ?
— Ще й який.
— Це, на жаль, не доказ. Доказів у мене нема. У вас, до речі, також. Але я хочу запитати: чи досить у вас і в Славіна фактів, щоб взагалі виключити Зотова із списку підозрюваних?
— Я звик вірити Славіну.
— Я, знаєте, також, але все-таки ви мені не відповіли.
— Якщо Славін обстоює чесність Зотова, я не можу йому не вірити.
— Мені непотрібні твердження з приводу зотовської чесності. Мені потрібні факти про його непричетність до цієї справи, Костянтине Івановичу.
— Я зараз же пошлю Славіну телеграму. Хоча я підготував зовсім іншу — згоду на його повернення.