ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
Але Іспанія — країна незвичайна; Степанов якось пожартував у Тбілісі: «Хлопці, ви справді з басками брати, та й взагалі з іспанцями; і в них, і у вас усе вирішує гарно проголошений тост на бенкеті».
Степанов зібрав знайомих газетярів.
— Друзі, — сказав він, — я піклуюсь зараз не про росіянина, а про американця. Він, цей американець, бідний, він зробив першу картину, він не член компартії, він просто чесна людина. Я хочу, щоб ви подивилися його стрічку й написали про неї правду.
Потім він зустрівся з директором фестивалю — ввечері, у своєму номері (іспанці насамперед цінять престиж; якщо ти член жюрі, то повинен жити не в номері, а в апартаментах, і в холодильник треба ставити не пляшки з пивом, а справжнє віскі, джин і пляшки росадо з Наварри, — це подобається іноземцям, бо його прославив Хемінгуей. Створивши таку престижність, іспанці самі ж потрапляють під її магію — смішно, але це так). Випивши по ковточку вина — іспанці п'ють найменше в світі, — Степанов сказав:
— Дорогий друже, наша розмова має бути суто довірчою…
— Я знаю, — відповів директор фестивалю. — Ви ставите на Кузанні; в мене є свої люди в газетах, вони мене інформують негайно. Ви не виграєте, сеньйор Степаноф, Сан-Себастьян хоче бути святішим за папу Римського. Недобре, звичайно, порівнювати Вашінгтон з Ватіканом, але нічого не вдієш. Наші люди не зважаться дати премію фільму хоч і американському, але спрямованому проти американських позицій.
— Це не так, — сказав тоді Степанов, — Кузанні виступає саме з істинно американських позицій. Повірте мені, через рік-півтора йому дадуть національну премію Америки.
— В Америці немає національних премій для хронікального кіно, а «Оскар» вони дають тільки художнім фільмам… І, крім того — я зовсім не певен, що через рік-два війна у В'єтнамі скінчиться.
— Вона скінчиться раніше, запевняю вас, я пробув у них півроку, я знаю, що кажу.
— Я хотів би вам повірити, я поважаю вашу думку, мені хотілося б — і чим далі, тим більше — дружити з вами, — я маю на увазі вас як представника країни, не тільки як сеньйора Степанофа, але не ставте мене в скрутне становище. Я не можу вас підтримати, занадто багато людей включено в роботу: Еусебіо одержить золоту медаль, це вже вирішено.
— Мені буде нелегко готувати громадську думку в Москві, — тихо сказав Степанов, закурюючи, — під час нашого фестивалю, коли ви привезете туди свої картини. Коли іспанець одержить премію в Сап-Себастьяні — це одна справа, а коли його відзначить Москва — зовсім інша…
— Москва нічого не дасть Еусебіо, бо він знімав картину про ветеранів «Голубої дивізії».
— Берланга брав участь у війні, він був солдатом «Голубої дивізії», а ми піднесли його «Ката».
Директор фестивалю зітхнув:
— Сеньйор Степаноф, одна справа — брати участь у війні, інша справа — підносити її засобами мистецтва. Добре, якщо я привезу три стрічки молодих документалістів, ви гарантуєте мені одну золоту і одну бронзову медалі?
Степанов заперечливо похитав головою:
— При всіх наших вадах і дивацтвах призи на фестивалі все-таки ми даємо, а не гарантуємо.
Директор присунувся до Степанова, поманив його до себе і шепнув на вухо:
— Я вам не вірю…
Він підвівся, походив по апартаменту, найнятому дирекцією фестивалю для Степанова, заглянув у ванну, подумав, скільки ж може коштувати цей номер, і сам собі відповів, що не менше п'ятдесяти доларів, потім повернувся на місце й сказав:
— Я гарантую вашому американцеві заохочувальну премію преси…
— Мало.
— Ви збожеволіли! Мені це коштуватиме крові! Думаєте, легко вмовити бюрократів з міністерства інформації і туризму?! Я змушений буду знайти ходи, а це не так просто.
— Адже Кузанні слід було б дати золото, але ви боїтесь реакції Вашінгтона, то дайте йому срібло — це буде хоча б зрозуміло, — всі зрозуміють, чому ви не вчинили справедливо. А якщо ви дасте йому премію преси, потім, не в Іспанії звичайно, знімуть галас: задавлена франкістською цензу…
— Тсс! — директор знову схопився з крісла. — Сеньйор Степаноф! Навіщо ж так… Генералісимо — батько всіх іспанців, і в нас нема ніякої сваволі цензури.
— Розумію, розумію, — погодився Степанов, — я кажу, що почнуть писати газетярі за кордоном, і не в мене на Батьківщині — ті ж французи почнуть перші, вони симпатизують в'єтнамцям, тому вчасно вийшли звідтіля…
… Словом, Юджину дали бронзову нагороду, і це відкрило йому шлях до великого кіно: американці — так само престижні, як і іспанці, але для них найголовніше — це визнання за кордоном; як кожна велика нація, вони погано бачать пророків у своїй вітчизні.