Темнолесникове прокляття
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Quint Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 966-692-568-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темнолесникове прокляття». Краткое содержание книги:
Чіпус здригнувся.
— Їм не бракувало зверхності, — сказав він. — Як і марнославства. Розуміти світ уже сущий — було для них замало. Вони… — Голос його урвався.
— Що? — нетерпляче запитав Квінт.
— Вони замахнулися на найвікодавнішу таємницю — загадку життя, — відрік він. — Та й давай бавитися у світобудову.
Квінт мало не онімів з подиву.
— І… і в них вийшло? — запитав він.
— Цього ніхто не знає, — відказав Чіпус. — Та вочевидячки сталася якась страхітлива помилка, бо за легендою Першовчені повісили на лабораторію замок і перекрили хід до неї через кам’яні щільники. А невдовзі зайшла Велика схизма між землезнавцями та небознавцями, і про обидві лабораторії та експерименти в їхніх стінах просто забули, — Чіпус зітхнув. — Відтоді те все залишалося великою таємницею, хоча, судячи з твоєї оповіді, у Санктафраксі є хтось, хто міг би знати відповідь. Себто Лініус Паллітакс.
Маріс, чия неуважність, як вона виявила, невпинно зростала, на згадку про батька звела голову. Він учинив щось страхітливе, це було ясно як день, але дівчині все плуталося в голові. Маріс ледве дихала. Світ їй вернувся, а ноги поробилися, мов ганчір’яні. Вона стояла навшпиньки, погойдуючись уперед-назад, і ризикуючи будь-якої миті гримнути додолу.
— Маріс! — гукнув Чіпус, ступаючи крок уперед, щоб підтримати дівчину. Він обернувся до Квінта. — Що й казати, перепало їй від блискуна — далеко більше, ніж тобі, — похитав головою вчений. — Вона була на волосинку від смерті, коли я її знайшов. Дивно, як після такого нападу вона ще взагалі тримається на ногах. Треба відпровадити її назад до батька.
Квінт кивнув головою.
— Не журися, крихітко, — прошепотів Чіпус до Маріс. Він зняв свою паперову одежину і накинув дівчині на плечі. — Зараз рушаємо. Зіпрись на мене і став ноги одну поперед одної. — І він знову пустився в путь, мурмочучи підбадьорливі слова. — Отак. У тебе вийде!
Невдовзі вони дісталися входу в тунель. Старий став і повернувся назад.
— Я піду перший, — проголосив учений. — Маріс, я хочу, щоб ти йшла за мною. А ти, Квінте, йтимеш останній. І пильнуй, щоб вона не відстала, — прошепотів він напослідок.
Один за одним вони видерлися нагору по всипаному галькою крутосхилу і навкарачки влізли у темний, вузький тунель. Квінт аж здригнувся, пірнувши у вугільну чорноту. Маріс посувалася перед ним, і йому майже не було видно світла Чіпусового ліхтаря. Нервово покусуючи спідню губу, хлопець вершок за вершком долав тунель.
Прохід був низький та тісний, і коли він звужувався, аж Квінт наледве міг протиснутися крізь скельне нутро, яке тисло зусібіч, серце стугоніло йому в грудях. Хто народився і виріс над землею, не почуватиметься комфортно у що далі, то вужчих кам’яних щільниках. А для Квінта, звиклого ширяти в небесному огромі, ув’язнення всередині страхолюдної скелі і поготів було мукою. Він намагався притлумити свою тривогу, повернутися до причини, яка спонукала їх із Маріс уперше податися до кам’яних щільників, скупчитись тільки на тому, що, як він знав, йому слід було зробити: знайти лабораторію — оту Старожитню — і з’ясувати, що ж крилося за її замкненими дверима. Та серце його калатало чимраз несамовитіше, тільки-но він запитував себе, що, власне, могло бути ув’язнене всередині цього дивного, стародавнього місця…
— У-у-ух! — голова його вдарилась об щось тверде попереду. Квінт зиркнув угору — нічого не видно! Він простяг руку і намацав пару ніг просто перед собою. Ноги не рухались.
— Маріс! — просичав Квінт. — Маріс, треба лізти далі.
Ніякої відповіді.
— Маріс! — зойкнув хлопець.
З тунелю попереду долинув далекий Чіпусів поклик.
— Що там у вас? Не спиняйтесь, ми вже майже на місці.
— Маріс, ну ж бо, не здавайся! — благав Квінт. — Чула його слова? Ще трішечки вперед. Не спиняйся.
— Не… не можу, — почувся тремтячий голос. — Я т-така немічна…
— Але ти мусиш! — заперечив Квінт і, в нестямі від думки, що вже ніколи не покине цього тунелю, щосили її попхнув.
Маріс трохи посунулася — і знову завмерла.
— Маріс! — заячав Квінт. — Заради Неба! — йому почало здаватися, ніби стіни змикаються навколо нього.
— Хапайся за мій пояс! — прокричав спереду Чіпус. — Отак. Тепер міцно за нього тримайся — і я тебе витягну.
Квінт почув, як Маріс посунулася вперед. Ту ж мить Чіпусова кирея сповзла з її плечей. Квінт підібрав її і поквапом став пропихати в тунель слідом за нею.
— Ще трошки вперед, — долітали до нього Чіпусові слова. — Отак. А тепер осюди…