Темнолесникове прокляття

— Я назбирав їх на березі озера у Верхоріччі, — зазначив Чіпус.

— Верхоріччя! — вражено вигукнув Квінт. — Навіть мій батько на «Приборкувачі ураганів» ніколи не важився залітати в такі нетрища Темнолісу. Я навіть не був певен, чи воно існує взагалі.

— А Вчені Бібліотекарі не раз відвідували Верхоріччя, — похвалився Чіпус. Він усміхнувся. — Я часто мріяв і самому туди помандрувати, але, як і багато чого в землезнавстві, шлях до Верхоріччя забуто. На жаль. — Він спустив очі на свою долоню. — Для нас хіна те саме, що для небознавців — бурефракс. Це — кристалізований екстракт Крайріки. А для блискунів, — додав він, — кристалик хіни не менш ядучий, ніж для нас — найміцніша кислота. Якщо котрийсь наблизиться на небезпечну відстань… — Він підніс руку до рота і здув із долоні одну зернинку. — Ху! І його немає.

— Мати б його нам трохи раніше, — зітхнув Квінт.

— Гай-гай, боюся, всі мої запаси хіни пішли на те, щоб нагнати отого почварного криваво-червоного блискуна, що ми зустріли, — стрепенувся Чіпус, засовуючи шкіряного капшука назад у кишеню. — Ота пучка, якою я його знешкодив, мала послабити його, — може, на кілька годин, — та він однаково повернеться. — Тож не барімося. Далебі, нам не варто тут лишатися.

Маріс потисла йому руку. Вона ще не оклигала остаточно — як душею, так і тілом — після жахливого випробування.

— Ви мене врятували — і мій батько щедро вас винагородить, — прожебоніла вона.

Чіпус осміхнувся і запропонував їй руку, щоб вона могла на неї спертися.

— Твій батько? — запитав він. — Б’юсь об заклад, він у тебе небознавець. Ти дуже ласкава, але жоден небознавець не стане важити своєю посадою, аби допомогти такому старому та порохнявому бібліотекарю-землезнавцеві, як я.

— Тільки не мій батько, — владно заперечила Маріс. — Бо він — сам Найвищий санктафракський Академік.

Чіпус став як укопаний. Він повернувся до Маріс — очі широко розплющені, рот роззявлений.

— Ти — донька Лініуса Паллітакса? — ледве вичавив він із себе.

Тепер настала черга Маріс дивуватися.

— Ви знаєте мого батька?

— Авжеж, знаю, — кивнув головою Чіпус. — Певніше, знав.

— Але як таке могло статися? — запитала Маріс із палаючими очима. Вона схопила старого книжника за рукав. — Ну ж бо, кажіть!

— Земле всеплодюща! — вигукнув Чіпус. — Як же ти на нього схожа! Тепер я це бачу… — Він похитав головою. — Ще замолоду Лініус навідувався до Великої бібліотеки, — пояснив він. — Юнак тікав із Водограйного дому, розчарований нудним педантизмом недолугих учителів; він прагнув ближче доступитися до щирої стародавньої мудрості, захованої у висячих берестяних сувоях. Спершу я втаємничив його в основи землезнавства. Пізніше, осягнувши всі премудрощі бібліотечного дерева, він почав незалежно від мене керуватися своїми власними зацікавленнями.