Третій рівень. Короткі історії

Рибак засинав довго і спав погано, а коли нарешті Морфей змилостивився і прийняв його в свої обійми, снилися табуни ротвейлерів, такс, пітбулів, вівчарок, пікінесів та інших тварюк. Та навіть такі сни довго дивитися йому не дали: о сьомій ранку сусіда Чуня побудив усіх таким самим безцеремонним дзвінком.

— Слухай, у тебе гроші є? До понеділка, баксів сто чи хоча б півсотні. А Галці в понеділок за товар віддадуть, — Галка торгувала різним барахлом, надійним клієнтам продавала в кредит, тож позичка сусідам була надійною, що не часто трапляється в наші часи.

— Для чого?

— Руслана ж поховати треба… Та й пом’янути…

Рибак замість відповіді покрутив пальцем біля скроні.

— Ну, чого ти, чого? — Чуня посунув на Рибака, причинив за собою двері, пройшов на кухню, і господареві нічого не лишалося, як йти за гостем. Від сусіди вже ледь відгонило горілкою, та й вигляд у нього був, немов у вдівця чи людини, яка випадково і одночасно втратила усіх своїх родичів. На кухні Рибак курити не дозволяв, та коли сусіда Чуня поліз по цигарки, вирішив не сперечатися. Сам не закурював, страхуючись від жінчиного гніву.

— Знаєш, який то був пес?

— Бандюга.

— Він тебе чіпав? Навіть не гавкав, — сусіда ще жодного разу не матюкнувся, чим дуже здивував Рибака. — Ну, не те щоб зовсім… На різних мудаків, само собою, вишкірявся… А коли Катька його по квартирі за шкірку волочила, навіть не рикав. Прийду, бувало, під цим ділом, Галка рота відкриє, Русланчик отак підбіжить підтюпцем, — Чуня напівприсів, склав перед собою руки, не випускаючи цигарку з пальців, і задріботів кухнею, демонструючи ходу покійного пса, — мордою тикається в ногу, жаліє. Хто б мене ще так в цьому, блядь, житті пожалів… Знаєш, — його рука стиснула Рибаків лікоть, — виручи мене, га?