Повна академічна збірка творів

Tfjg (oqolc, апоЛаѵг, Ьіірхєтаї тсаѵта тахщта.

"Ev Ѳеродaestas є£, єріфои hoedus трахиѵ hirsutus є0г]кє p°suit трауоѵ328.

Utere temporibus, propere nam cuncta senescunt:

Una ex laevi hoedo messe fit hircus olens329.

Utinam, mi Michael, sic utamur tempore, ne olim frustra id geminemus perculsi animo, quod stulti vulgo inaniter clamant:

O mihi praeteritos referat si Juppiter annos330!

Felidter posuit tempus, qui cognovit fugiendaque et expetenda331. Neque enim (hodie mane legimus in enchiridio cum amico quodam) potest, ut Plato in sua Politia judicat: constanter virtutem tueri, qui de expetendis fugiendisque rebus firmiter non est persuasus. Nam qui, quod utile est, inutile putat, et contra, is candidum quod est, nigrum putat332. Et talibus vae! clamat Propheta333.

Scribe brevissime, tribus verbis, quomodo vales, praesertim animo. Pustulam illam, quae in fade emersit, obsecro te, ne tangas aut fodias. Heri inhorrui, postquam forte audivi multis mortiferas extitisse illas, ut putantur, minutias ob hoc ipsum, quod refricarentur. Vale carissime! cum Gregorisco334 et reliquis pullis. Vestri amantissimus Gregor[ius] Sab[bin], April[is].

*

Найжаданіший товаришу, мій Михайле!

Сьогодні я встав раненько - на цілу годину з третиною до сходу сонця. Безсмертний Боже, яка весела, бадьора, вільна, жвавіша за блискавку й швидша за Евра та наша частина, яку йменують божественною і яку Марон називає "вогнем із небесного первня". Отже, за прислів'ям: "де у кого болить, там він і руку держить", - скупий безугавно думає про гроші, купець - про товари, орач - про волів, вояк - про зброю, - коротко кажучи, що в кого болить чи радує, те і є в кожного в голові та на язиці. Моє ж серце, тільки-но я прокинувся, полинуло до свого скарбу, і я почав міркувати сам собі так: ми, дурні та нещасні, обурюємось, коли хтось із нас, згідно зі звичними уявленнями, живе в злиднях або скромно, не маючи жодного чину, тоді як сама доброчесність робить щасливим і зберігає щастя. Що ж, чи досягнув ти, нарешті, доброчесності? Чи ти вже досяг такого стану, коли й тебе можуть стосуватися слова: "Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного"? Якщо ні, то де ціна витраченого часу? Звертаючись до самого себе із такими словами, я почав підбивати підсумок часу: коли, для скількох, на які дурниці я витрачав річ, дорожчу за все. Я ще й тепер не вмію користуватися часом, ба навіть той час, який є тепер у моєму розпорядженні, витрачаю на дрібниці або, що ще гірше, - на смуток, або, що найгірше, - на гріхи. На майбутнє ми сподіваємось, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого немає, а нехтуємо тим, що є, так, ніби те, що минає, може повернутись назад або напевно мусить здійснитись сподіване. Коли я про це роздумував, то згадав грецький двовірш, який я переклав по-латинському й завчив, коли був [в Лаѵрѣ Святаго Сёргіа]. Оскільки цей двовірш досить вишуканий, ми перекладемо його тут: