Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
48
[Харків], 7 липня 1763 р.
Pretiosissime amice Michael!
Quid mente velox volvis in praesentia?
Ubinam ilia fulminat tibi?
Quid ilia captat, quid petit, quidnam fugit?
Num certa agit? num fluctuat?
Si certa sancte factitat, beatus es;
Si fluctuat, et tu fluctuas.
Ubi fluctuationibus cor intumet,
Ibi nausea est et taedium.
Non nauta cantillat, sed anxius timet,
Cum fluctus insanit maris,
Cum insanus Auster378 concitavit379 Adriam,
Cum nauta non tenet ratem.
Mens otiosa nostra non unquam manet.
Versare semper sese amat.
Si non habebit, quod bonae rei factitet,
Ad res nefandas proddet.
Infunde semper, ilia quod molere queat,
Sed pulchra, sed nequid nimis.
Sic taedium vitare380 pessimum potes,
Dulcemque vitam vivere.
Desino jam versificare, quod e pumice aquam exprimere381 mihi videor. Praestat prosa aliquid...
Tu aliquid ad nos scribe, nisi ipse venis. Antequam abeo, consultum puto hoc temporis insumere colloquendo tecum. Tu otiosus, ego item; tu studiosus, nec non ego; tu gaudes me audire, ego loqui haveo. Quid est, quod locum non dispids, in quo commode possimus nostro more AaAelv; mitte igitur puerum ad nos, si vacat, ubinam congrediamur.
Nam non semper erit aestas...382
Vale, carissime! Tuus Gregor[ius] Sabb[in], Vulgus potat et nos non colloquemur de honestis rebus? Quid hoc?383
Чим тепер зайнятий розум твій бистрий?
Де він сьогодні у тебе блукає?
Що йому треба, до чого він прагне, чого уникає?
Діє він впевнено, а чи вагається?
Діє він впевнено й свято, - тоді ти блаженний.
А як непевно, - то й сам ти вагаєшся.
В серці ж отому, що сповнене сумнівів,
Вмить запанують огида і знудженість.
Ні, не співає моряк, а боїться й бентежиться,
В мить, коли хвиля морська закипає від люті,
В мить, коли Авсгер шалений хита Адріатику
Так, що утримати годі кермо корабельне.
Розум наш ні на мить не бува бездіяльним,
Завжди треба йому хоч би чимось зайнятися,
І коли він не матиме доброго клопоту,
Миттю зверне тоді до заняття поганого.
Тож займи його тим, що б давало роботу йому,
Тільки буде нехай воно добре й тримається міри.
Так ти зможеш уникнути лютої дуже нудьги Зможеш так ти життя ощасливити384.
Закінчую писати віршами, бо мені здається, ніби я з каменя вичавлюю воду. Краще прозою що-небудь...
Ти ж нам пиши, якщо сам не прийдеш. Перш ніж я вирушу, маю намір знайти час для бесіди з тобою. Ти вільний, я теж. Ти займаєшся наукою, і я не менше. Ти із задоволенням мене слухаєш, я охоче говорю. У чому ж справа? Якщо ти не надаєш значення місцю, де ми могли б, за нашим звичаєм, зручно поговорити, передай через хлопчину, - якщо він вільний, -де ми зустрінемось.
Бо не завжди буде літо...
Бувай здоров, найдорожчий! Твій Григор[ій] Сав[ич].
Чернь пиячить, а ми не поговоримо про достойні речі? Як же це так?
49
[До Харкова], 12 липня [1763 p.]
Salve desiderium meum,
Kfjbog те тєргаоЛг| те xfjg фихп? єцои,
Michael pretiosissime!
Quemadmodum то цоиспкоѵ бруаѵоѵ, si eminus audiatur, duldus affidt aures385, ita absentis amid colloquium longe, quam praesentis, suavius esse solet.
Evenit mihi in te praedpue, ut turn magis amem, tuamque тгіѵ т)Ьйсттг)ѵ 7iQoor)yoQLav appetam, cum absum, cumque semoto corpusculo animus cum animo, tadto ас астсоцатф quodam congressu 6|аіЛєІ те каї сгиѵЬіатрІреі, nulla nec locorum distantia impediente, nec satietate dulcedinem minuente, imo vero augescente, ac magis magisque crescente voluptate, cum quidem longe alia ratio est invisibilium quam terrenorum, caducorumque conditio. Atque haec mihi inter alias summas rationes, quibus vitae molestias edulcare soleo, haud postrema quidem est. Quid enim vero amore suavius, mellitius vitaliusque est? Nae sole mihi carere videntur, imo esse mortui, qui amore carent; nec profedo miror, si аитод o Otoe ауатті] didtur386. Porro bonus amor ille quidem est, qui verus durabilisque et aeternus est. Neque aeternus durabilisque ullo modo esse potest, si ex caduds rebus, puta divitiis et id genus, nasdtur. Sed ex aeternorum animorum similitudine, eorumque virtute corroboratorum, non corruptorum. Nam nec lignum putridum cum putrido conglutinatur, nec inter improbos amidtia coit. Proinde si tibi amor tui noster gratus est, noli timere, ne interrumpatur. Quamdiu enim virtutem colis, tamdiu ille crescit occulto velut arbor aevo387.
Ipsaque fortior est morte388. Perpetuo observaris oculis animi mei nec quidquam boni aut cogito aut agito, quin te praesens praesentem intueri videar. Appares mihi, cum in solitudinem secedo, cum in turba sum, comes congerroque es. Siquid doleo, partem doloris fers praesto; siquid gaudeo, particeps es itidem, ut nec mori mihi liceat, quin tuam animi imaginem velut umbram umbra mecum auferam, si modo vel mors separare poterit, quae corpus destruit, animum liberiorem reddit. Sic corpore quoque liber, tecum per memoriam, per cogitationem, per tadtum dialogum sum futurus, adeo ipsa morte fortior amor389. Is tui noster amor, qui perpetuo tuum com[m]odum meditatur, utinam nunc quoque dicat tibi aliquid, quod animaeque et corpori tuo praesint. Sed quid ego tibi dicam? Ferunt Catonem ilium sapientem, cum Carthaginem, ad tempus repressam, rursum arma meditari adversus Rhomam intelligeret, suasisse Rhomanis iterum bellum Carthaginensibus inferendum esse. Qui cum non obtemperarent, non destitit tamen suadere; et cum in senatu sententiam de aliqua re rogaretur, hoc, inquit, sentio, et (adjidebat) Carthagini bellum inferendum; ita, ait, censeo et Carthagini etc. Donee Rhomanum perpulit, donee Carthago solo aequata est, et sic Rhoma timore liberata390. O carissime! Fuge consortia malorum! malorum consortia fuge! heu fuge procul! Memento! libera me metu! hei mihi, qua timeo! Aufer hunc mihi, si me amas, metum curamque, quae me crudat.