Поштова лихоманка

— Ні-ні, мій пане. Це цифра така з гемеметрії.  

— А, ви про «пі», число, яке отримуєш, коли... — Мокр помовчав. 

Він мав непогані, але дуже вибіркові пізнання в арифметиці — тобто вмів дуже й дуже швидко прикинути ставки у картковій грі або вирахувати вартість обміну валюти. В його шкільному підручнику з математики був і розділ «Геометрія», але він ніколи не бачив сенсу туди заглядати. Проте зараз все одно спробував пригадати. 

— ...це пов’язано з тим, що... це число, яке отримуєш, коли радіус круга... ні — коли довжина обводу колеса складає три і скількись там від величини... е... 

— Десь так, цілком можливо, мій пане, що десь так, — погодився Шеляг. — Три з чимось, у тому ж і річ. Але Клятий Тупак Джонсон вирішив, що це якось нечітко, і створив колесо, в якому Пе дорівнює рівно трьом. Оце там усередині воно і є. 

— Але не може цього бути! — вигукнув Мокр. — Це неможливо зробити! «Пі», воно ніби як... вбудоване в природу! Його не можна змінити. Для цього треба змінити всесвіт! 

— Так, мій пане. Мені пояснювали, що саме це і сталося, — спокійно відповів Шеляг. — Я зараз вам один фокус покажу. Відійдіть-но, мій пане. 

Шеляг вийшов кудись у сусіднє приміщення і незабаром повернувся з жердиною в руках. 

— Ще далі відійдіть, мій пане, — сказав він і кинув жердину в механізм. 

Звук був негучним. Щось на кшталт «луп!». Мокрові здалося, що, коли жердина пролетіла крізь сяйво, у ній щось змінилося. Якийсь натяк на кривизну...  

На підлогу зі стукотом звалилися уламки жердини, супроводжувані цілим дощем трісок. 

— Вони приводили сюди чарівника, щоб подивився, — сказав Шеляг. — Він сказав, що машина викривляє частинку всесвіту навколо себе так, щоб Пе могло дорівнювати трьом, мій пане, але це погано позначається на будь-якій речі, яка опиниться занадто близько. Якісь частини речі пропадають, бо лишаються в часо-просторо-контумимумі. Але з поштою такого не трапляється, бо вона проходить крізь машину в особливий спосіб. Це дуже довго пояснювати, мій пане, то я буду коротко. Деякі листи з’являлися з машини за п’ятдесят років до того, як їх відправили! 

— Чому ж ви її не вимкнули? 

— Не могли, мій пане. Це було як намагатися спинити піну, яка лізе з пляшки пива, коли її потрусиш. Та й усе одно, як сказав чарівник, якби ми це зуміли, могли б трапитися жахливі речі. То всьо через кванти, здається. 

— Ну гаразд, а припинити подавати в неї пошту ви ж могли, чи як? 

— Ах, мій пане, та отож-бо й воно, — відповів Шеляг, шкребучись у своїй бороді. — Ви, мій пане, влучили просто в хворе місце з оцим. Нам треба було так і зробити, мій пане, треба було, але ми намагалися змусити машину працювати на нас, розумієте. О, мій пане, наше керівництво мало власні плани. Як щодо того, щоб доставити листа в Лялечки за тридцять секунд після того, як його принесли до відділення у центрі міста, е? Звичайно, мій пане, якби ми доставляли листи ще раніше, ніж їх отримували, це було б нечемно, але ж ми могли показати, що робимо це майже миттєво, е? Ми ж працювали так добре, от і хотіли стати ще кращими...