Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— Ні, нічого не трапиться, — запевнив Великий Магістр. — Ніколи не трапляється. О, колись ми всі думали, що щось та трапиться. Щоразу, коли хтось казав, що поверне люстри або доставить пошту, ми думали: може, все скінчилося, може, цього разу все справді піде як слід. Взяти юного Толлівера — ви ощасливили його, коли повернули той напис. Викликали в нього захват. Змусили його повірити, що тепер усе вийде. От тільки ніколи нічого не виходить, бо на цьому місці лежить пркляття.
— Це щось на кшталт «проклття», тільки з наголосом на «о»?
— Так, прошу пана. Це найгірший його різновид. Тож не переймайтеся і надягайте капелюха. Принаймні він захистить від дощу.
Мокр зовсім уже зібрався опустити капелюха на голову, коли помітив, що старі позадкували.
— Ви не впевнені! — вигукнув він, погрожуючи їм пальцем. — Насправді ви ні в чому не впевнені, так? Ніхто з вас! Ви думаєте: гм-м-м, а цього разу, можливо, все спрацює, правда? Ви затамували подих! Я ж бачу! Надія — це жахлива річ, панове!
Він надягнув капелюха.
— Щось відчуваєте? — по паузі спитав Шеляг.
— Трохи... дряпається, — відповів Мокр.
— А, це з неї витікає вражаюча містична сила, еге? — з відчаєм припустив Шеляг.
— Не думаю, — сказав Мокр. — Мені шкода.
Всі розслабилися, а Великий Магістр сказав:
— Більшість поштмейстерів, під чиїм керівництвом я служив, терпіти не могли надягати цю штуку. Майте на увазі, щоб носити цього капелюха, потрібно мати відповідний зріст. Поштмейстер Аткінсон мав лише п’ять футів один дюйм, і в цьому капелюсі скидався на курку, яка саме зносить яйце, — він поплескав Мокра по плечу. — Не переймайтеся, юначе, ви зробили все, що могли.
Об його голову вдарився конверт. Коли він змахнув його, на плече йому приземлився інший, і ковзнув на підлогу.
Листи почали сипатися на всіх присутніх, як принесена смерчем риба.
Мокр поглянув вгору. Листи продовжували сипатися з темряви, і цей дощик починав перетворюватися на зливу.
— Стенлі? Це ти... хуліганиш там нагорі? — припустив Шеляг, вже майже не видний в паперовій завірюсі.
— Завжди казав, що на цих горищах не досить міцні підлоги, — простогнав Великий Магістр. — Знову листошторм. Ми тут надто розшумілися, ось у чому справа. Нумо забиратися звідси, поки є можливість, га?
— Погасіть ці ліхтарі! — закричав Шеляг. — Вони ж не захищені!
— Тоді нам доведеться йти навпомацки в темряві, хлопче!
— А, краще було б бачити шлях у світлі палаючого даху, так?
Ліхтарі моргнули, позгасали, і в темряві, яка огорнула все навколо, Мокр фон Губперук побачив слова на стіні[34] — чи принаймні в повітрі просто перед собою. Невидиме перо виводило в мороці петлі та риски, залишаючи за собою світляні блакитні літери.
— Мокр фон Губперук? — написало воно.
— Е... так?
— Ви — Поштмейстер!
— Послухайте, я не Той, на кого ви чекаєте!
— Мокре фон Губперук, в такi часи за Того зiйде будь-хто!
— Але... але... я недостойний!
— То швидко робiться достойним, Мокре фон Губперук! Запалiть свiтло знову! Повiдчиняйте дверi! Не спиняйте посланцiв у iхнiй справi!
Мокр опустив очі й побачив, що з ділянки підлоги, на якій він стоїть, підіймається золотаве світло. Потім воно заіскрилося на кінчиках його пальців і почало сповнювати його зсередини, як добре вино. Він відчув, як ноги відриваються від постаменту, наче слова підняли його в повітря і почали обертати навколо власної осі.
— Спочатку було Слово, але що таке слово без посланця, Мокре фон Губперук? Ви — Поштмейстер!
— Я — Поштмейстер! — вигукнув Мокр.
— Пошту потрiбно доставити, Мокре фон Губперук! Надто довго були ми ув’язненi тут.
— Я доставлю пошту!
— Ви доставите пошту?
— Так! Так!
— Мокре фон Губперук!
— Так?
І слова налетіли, як буря, і смерч із листів закрутився в іскристому світлі, і будівля Поштамту струснулася аж до основ.
— Достав нас!
Розділ шостий
Справжнє обличчя листоноші — Жахлива Машина — Нове Пе — Пан Губперук роздумує про марки — Посланець з початку часів
34
Ну куди ж без натяку на біблійну історію з вечіркою царя Валтасара та лиховісним вогненним написом на стіні його палацу. — Прим. пер.