Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— «Ливарник і Шпулькіс»? Це дуже дорого обійдеться, мій пане, — сказав Шеляг. — Це ж вони роблять усі ті шикарні роздруківки для банків.
— І їх страшенно важко підробити, я це добре знаю, — сказав Мокр, і швидко додав: — Принаймні мені так говорили. Водяні знаки, спеціальні волокна в папері, все що хочеш. Кхм. Отже... Марка за пенні, і ще одна — за п’ять... Як щодо доставки в інші міста?
— До Сто Лата — п’ять пенсів, — відповів Шеляг. — Десять чи п’ятнадцять до інших міст. А, три долари, якщо аж до Ґеної. Зазвичай ми суму просто на конверті писали.
— Отже, нам потрібна марка за долар, — сказав Мокр, починаючи щось шкрябати на папірці.
— Марка за долар! Та хто ж стільки платитиме? — здивувався Шеляг.
— Всякий, кому потрібно надіслати листа до Ґеної, — сказав Мокр. — Пізніше для цього доведеться купувати три такі марки. Але поки що я скидаю ціну до долара.
— Всього долар! Але ж це тисячі миль, мій пане! — запротестував Шеляг.
— Ага. Видається вдалою оборудкою, еге ж?
Шеляга, схоже, розривало між захватом і відчаєм.
— Але ми маємо тільки купку стариганів, мій пане! Вони всі парубки моторні, я вас запевняю, але... перш ніж бігати, мій пане, треба навчитися ходити!
— Ні! — Мокрів кулак грюкнув по столу. — Ніколи цього не повторюйте, Толлівере! Ніколи! Бігайте, перш ніж ходити! Літайте, перш ніж повзати! Ви вважаєте, що ми маємо спробувати організувати нормальну поштову службу в цьому місті. Я вважаю, що ми маємо спробувати доставляти листи по всьому світу! Бо тоді, якщо ми провалимося, це буде великий провал! Все або нічого, пане Шеляг!
— Вау, мій пане! — відреагував Шеляг.
Мокр обдарував його своєю фірмовою сонячною усмішкою. Вона майже відбилася в його костюмі.
— До справи. Нам знадобиться більший штат, поштовий інспекторе Шеляг. Значно більший штат. Вище носа, чоловіче. Поштамт повертається!
— Достоту так! — вигукнув Шеляг, сп’янілий від ентузіазму. — Ми... ми робитимемо щось нове, і в цікавий спосіб!
— О, ви швидко вхопили суть справи! — промовив, закотивши очі, Мокр.
За десять хвилин після цього Поштамт отримав першу посилку.
Це був старший листоноша Гнівс; його обличчям струмувала кров. Його принесли на саморобних ношах двоє вартових.
— Виявили його, коли він брів по вулиці, пане, — сказав один з них. — Сержант Колон, пане, до ваших послуг.
— Що з ним? — нажахано спитав Мокр.
Гнівс розплющив очі.
— Даруйте, мій пане, — пробелькотів він. — Я тримав її міцно, але вони заїхали мені по головешці чимось важким!
— На нього стрибнули двійко гопників, — пояснив сержант Колон. — А його сумку вони викинули в річку.
— І що, це звичайна справа для листонош? — поцікавився Мокр. — Я думав... О, ні...
Наступною, до болю повільною, посилкою виявився старший листоноша Домахайс. Він волочив одну ногу, бо на тій висів бульдог.
— Даруйте, мій пане, — промовив він, шкандибаючи ближче. — Боюся, мої формені брюки зіпсовано. Я оглушив цього покидька сумкою, але спробуйте-но змусити його розчепити зуби.
Очі бульдога були заплющені; здавалося, він глибоко замислився про щось зовсім стороннє.
— Добре, що у вас є обладунки, еге ж? — сказав Мокр.
— На іншій нозі, мій пане. Але не хвилюйтеся. В районі литок я н’пробивний від природи. Там усе в шрамах, мій пане, об них сірники можна запалювати. От у Джиммі Тропса справжні проблеми. Він сидить на дереві в Сховному парку.
Мокр фон Губперук крокував вулицею Ринок, несучи на обличчі печать суворої рішучості. Вікно Трасту ґолемів усе ще закривали дошки, але на них уже були нові графіті. А нова фарба на дверях встигла обгоріти й піти пухирями.
Він відчинив двері, і тут інстинкт змусив його пригнутися. Він почув, як між крильцями на його капелюсі шугнула арбалетна стріла.
Панна Любесерце опустила арбалет.
— О боги, це ви! А я вже подумала, що на небі зійшло друге сонце!
Вона відклала арбалет, і Мокр обережно випростався.
— Вчора вночі нам кинули запалювальну бомбу, — ніби між іншим, пояснила вона свою спробу прострелити йому череп.
— Панно Любесерце, скільки ґолемів можна замовити на цей момент? — спитав Мокр.
— Га? О... десь... близько дюжини...
— Чудово. Я їх беру. Можете не упаковувати. Нехай з’являться до Поштамту якомога скоріше.