Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Письменники, які були в центрі уваги цього дослідження, одні з провідних письменників у сучасній Україні — їхні твори читають, перекладають і обговорюють вчені-україністи в усьому світі. Саме в їхній прозі найяскравіше змальовані першочергові проблеми, що хвилювали постколоніальну Україну. 90-ті роки, що йшли за великим зламом, — були періодом невизначеності та протиріччя. Отже, проза цього періоду вирізняється певним діалектичним напруженням. Намагаючись знайти баланс між стискувальною, проте стабілізаційною структурою і визвольною, однак хаотичною свободою, ці прозові твори прагнуть одночасно мати, здавалося б, взаємовиключні речі. Це, по суті, те, що посуває творчий процес письменників-вісімдесятників. У ейфорійних урочистостях з нагоди зміни і свободи вони деконструюють успадковані норми та накинуті їм механізми. Їхні твори відображають запаморочливий хаос, відчуження і розчарування, якими супроводжувалися численні зміни. У своїй прозі вісімдесятники витворювали інтертекстуальні спільноти, шукаючи підтримки у боротьбі з відчуженням. Співіснування тенденцій ейфорії, хаосу і спільноти визначають цей період в українській літературі.

Прозові твори, проаналізовані в цій книзі, знайомлять читача з групою захоплюючих і складних вигаданих персонажів, думки і вчинки яких, що стосуються вивчення таких питань, як ідентичність, інакшість і моральність, важливі не тільки для України — вони мають універсальну цінність. На сторінках їхніх творів з’явилися нові прототипи українських інтелектуальних митців, а існуючі дістали друге дихання в умовах пострадянської України. Взяті разом, ці інтелектуальні герої подорожували по світу, потрапляли до психіатричних лікарень, вражали глядачів своїми талантами і розумом, спокушали коханців і коханок з багатьох країн, потерпали від привидів і виявляли сенс життя. Ми бачили навіч, як ці герої діють, дізнавалися, що вони думають про мову, і спостерігали за тим, де ж вони знаходять своє місце між Сходом і Заходом; ми зауважували, як вони виходять з підпілля, з’являються на сцені, а тоді повертаються на задвірки. Ці герої-інтелектуали також вдихнули в українську прозу нове життя завдяки проникливості, що її вони виказали у питанні ідентичності. Письменники-вісімдесятники вирішили зосередитися на пострадянському українському інтелектуалі як полігон, на якому слід було дослідити і витворити українську ідентичність. У міру того, як пострадянська Україна розвивалася, ці письменники, тягнучи за собою своїх героїв-митців, поступово заповнили вакуум, який утворився у радянський період, коли були знищені українські інтелектуали. Труднощі, а іноді й поразки, яких зазнавали їхні герої під час цього перехідного періоду, відображають негаразди, що їх і далі вісімдесятники відчувають у процесі створення та заповненні місця для інтелектуалів у пострадянській Україні.