Кишеня, повна жита

Він уже розтулив рота, щоб заговорити до інспектора, але замовк і спохмурнів, коли побачив Ланса.

— Привіт, — сказав він. — То ти тут? Ти мене не повідомив, що сьогодні прийдеш сюди.

— У мене раптом виникло невтримне бажання працювати, — сказав Ланс, — тож я тут і готовий бути корисним. Що ти накажеш мені робити?

Персі відповів із роздратуванням у голосі:

— Поки що нічого. Анічогісінько. Ми повинні дійти певної домовленості щодо тієї сфери бізнесу, у якій ти захочеш працювати. Виділити для тебе кабінет.

Ланс, усміхаючись, запитав:

— До речі, навіщо ти звільнив розкішну Ґросвінор і поміняв її на цю красуню з конячою мордою?

— Знаєш, Лансе, ти вже перейшов межу, — гостро відповів йому Персівал.

— А це таки, безперечно, зміна на гірше, — ніяк не хотів заспокоїтися Ланс. — Ти знаєш, як я мріяв побачити розкішну Ґросвінор? Навіщо ти її позбувся? Боїшся, вона надто багато знає?

— Звісно, ні. Не верзи дурниць! — Персі говорив розгніваним голосом, його бліде обличчя почервоніло. Він обернувся до інспектора. — Не звертайте уваги на мого брата, — холодно промовив він. — Він має досить своєрідне почуття гумору. Я ніколи не був надто високої думки про розумові здібності міс Ґросвінор. Місіс Гардкасл має чудові рекомендації й працює відмінно, водночас будучи дуже скромною у своїх вимогах.

— Дуже скромною у своїх вимогах, — промурмотів Ланс, утупивши погляд у стелю. — Ти знаєш, Персі, я не схвалюю твого прагнення знизити платню службовцям контори. До речі, взявши до уваги, яку відданість фірмі виявили вони протягом цих трагічних тижнів, можливо, нам слід би підвищити платню всім нашим працівникам без винятку?

— Звичайно ж, ні! — сердито відповів Персівал Фортеск’ю. — У цьому немає ніякої необхідності.

Інспектор Ніл помітив диявольський вогник, який зблиснув в очах Ланса. Проте Персівал був надто роздратований, щоб звернути на нього увагу.

— У тебе завжди виникають якісь екстравагантні, фантастичні ідеї, — промовив він, заникуючись. — Батько залишив фірму в такому стані, що економія — наша єдина надія.

Інспектор Ніл вибачливо кахикнув.

— Це одна з речей, про які я хотів би поговорити з вами, містере Фортеск’ю, — сказав він, звертаючись до Персівала.

— Я слухаю вас, інспекторе, — озвався Персівал, переключивши свою увагу на Ніла.

— Я хотів би поставити вам кілька запитань, містере Фортеск’ю. Я розумію, що протягом останніх півроку, а може, навіть довше, понад рік, діяльність вашого батька і його загальна поведінка були джерелом безперервної тривоги для вас.

— Він захворів, — категорично заявив Персівал. — Немає сумніву, що він захворів.

— Ви намагалися умовити його зустрітися з лікарем, але зазнали невдачі. Він рішуче відмовився?

— Так, відмовився.

— Дозвольте мені запитати, чи ви підозрювали, що ваш батько захворів на хворобу, яку зазвичай називають загальним паралічем психічно хворого з ознаками манії величі та схильності до роздратування, які раніше або пізніше призводять до безнадійного божевілля?