Острови шторму та смутку. Гадюка

— Як ти це зробив?

— На південних мілинах Цілинного Острова спіймав отруйного променя, видушив з нього отруту й вмокнув у неї лезо стилета. Залишалося пробратися до неї у натовпі посеред ринку і вколоти їй шию; напевне, вона подумала, що її вкусила оса. Дві хвилини по тому вона була мертвою; жодних запитань, жодних підозр. Ідеальне вбивство. Я гадав, що на цьому все скінчиться і щиро вірив, що цього вистачить.

— Цього не виявилося достатньо?

Тепер Бронн стрічається зі мною поглядом.

— Особливість Ініціацій — ти й сама це знаєш, — полягає в тім, що Адлер перевіряє нас на слабкості. Він знав про мої дві…

І нарешті я усвідомила, що досі дивлюся на Бронна своїми молодими, невинними очима. Коли ми зростали, він здавався мені ідеальним, я не бачила в ньому жодного недоліку. Таки справді батько знав його краще.

— У ніч після того, як я відсвяткував свій так званий кінець Ініціації, мене витягли з ліжка, одягли на голову лантух, зв’язали руки й ноги і запхали у діжку. Вони жбурнули мене за борт. Я й не здогадувався, що діжка була прикріпленою до корабля. Довкола були лиш темінь і вода, яка поступово піднімалася. Я думав — мене вирішили втопити.

Болить серце за нього. Сирота, що й не знає, на якому Острові був народжений. Певна річ, найбільше Бронн боявся втратити домівку — місце, яке він знайшов собі на кораблі, і сім’ю в обличчі екіпажу. Боявся померти наодинці, покинутим усіма. Напевне, він був наляканий до смерті.

— Не знаю, як довго я там просидів, але коли вони знову витягли мене на борт, я був ослаблений, збитий з пантелику. Саме цього й прагнув твій батько.

Він затихає, а тоді несподівано запитує мене:

— Ти пам’ятаєш Дарта?

Знайоме ім’я, тож намагаюся освіжити його в пам’яті. Члени екіпажу постійно змінюються, і в дитинстві я не надавала цьому ваги. Однак я таки пригадую хирявого юнака, приблизно віку Бронна, що завжди здавався трохи розгубленим; надто хорошим, як для «Діви». Якось не пригадую, що він затримався з екіпажем надовго. У мене жахливе відчуття, що я от-от дізнаюся причину.

— Коли вони витягли мене з бочки, команда спостерігала за цим. Оточили мене так само, як і тебе. Твій батько стояв посередині зі збентеженим Дартом. А тоді Капітан пояснив останнє завдання: лише один із нас пройде Ініціацію — той, хто вийде з бою живим.

О Боже!

— Спершу ми подумали, що це такий собі жарт. Але ж ні, — у Броннових очах спалахнула лють. — Мені подобався Дарт. Коли він прийшов на корабель, я взяв його під своє крило. І тепер повинен був його вбити. Голими руками. Ніби він був твариною, не більше. Я постарався зробити це швидко — звернув йому шию. Але я зненавидів себе за це. Дотепер ненавиджу.

Мені хочеться втішити його, лиш не знаю, як.

— Після цього всього твій батько повів мене у твою каюту. Ти спала. І він сказав мені, що моя слабкість полягає в тому, що я прив’язуюсь не до тих людей, що треба. Я повинен був показати йому, що можу розрубати ці узи і подарувати свою відданість йому одному. Я довів, що здатен вчинити з Дартом так, як потрібно, і від тебе теж мав відмовитися. Якби я цього не зробив, то знову поліз би у діжку, лиш на цей раз за компанію з каменюками. Я був самолюбом і обрав життя. Я пройшов свою Ініціацію, заплативши непомірну ціну, — він зупиняється, повністю оголивши переді мною свою провину, — того дня я штовхнув тебе за борт, і твій батько це бачив. Не знаю, чи ти помітила його, але він пильнував за нами. Я надто далеко зайшов, відчайдушно прагнучи здаватися байдужим до тебе, і з того моменту й дотепер я ненавиджу себе за це. Тим не менше, це його втішило — на деякий час. Допоки я не пристрелив того чоловіка на Чорному Острові. Тоді Капітан все зрозумів. Він недооцінив мої почуття до тебе, а я переоцінив свої вміння їх приховувати.