Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Після Юнсана мене покликала до себе принцеса Ом, і євнух з масним лицем і котячою ходою повів мене тихими палацовими коридорами до неї. Її покої були такі, як і личить мати принцесі крові,— цілий окремий палац між ставками, порослими лотосами, серед густого гаю карликових дерев, що мали не менше як по триста років, а проте сягали мені тільки до пояса. Бронзові містки, такі легкі й філігранні, неначе їх зробив ювелір, здіймалися над ставками, зарослими ліліями. А самий палац ховався за бамбуковим ліском.
Мені аж у го'лові паморочилося. Хоч я був тільки простий матрос, проте знався на жінках, і в бажанні принцеси Ом бачити мене вгадував не саму лиш цікавість. Мені доводилося чувати про любовні пригоди королев з простими смертними, і я тепер міркував собі, чи не судилося й мені довести, що такі пригоди справді бувають у житті.
Принцеса Ом не гаяла часу. її оточували служниці, але вона звертала стільки на них уваги, скільки візник на своїх коней. Вона посадовила мене поруч себе на товстих матах, від яких уся кімната скидалася на ліжко. На маленьких інкрустованих перлинами столиках, не більше як на фут заввишки, стояло вино й ласощі.
О господи! Варто мені було тільки глянути їй у вічі… Але ні! Стривайте! Зрозумійте мене як слід! Принцеса Ом була розумна жінка. Я вже згадував, що ми з нею були однолітки. їй минуло тридцять років, і вона поводилася так, як і личить у такому віці. Вона добре знала, чого хоче; знала також, чого не хоче. Тому вона й досі лишалася неодружена, дарма, що весь двір, мавши, як і кожен азіатський двір, величезний вплив на жінку, примушував її вийти заміж за Чои Мон Джу. Він належав до бічної парості великого роду Мін, сам був людина розумна, і так жадібно рвався до влади, що бентежив навіть Юнсана, котрий намагався скупчити її в своїх руках і тримати лад і рівновагу як у палаці, так і в цілій країні. Юнсан був у потаємній змові з принцесою Ом — він рятував її від цього родича і використовував, щоб тому підтяти крила. Але не буду спинятись на палацових інтригах. Я ще не скоро про них дізнався, і найбільше від самої принцеси Ом, а також із висновків, що їх зробив Гендрік Гамел.
Принцеса Ом була серед жінок ніби квітка. Такі, як вона, народжуються на світ хіба що двічі на сторіччя. Її не зв’язували ніякі встановлені правила та умовності. Офіційна релігія, на її думку, була способом примусити мільйони людей покірно гнути спину. Вона мала свою власну релігію — низку абстрактних понять, частково засвоєних від Юнсана, частково вироблених на підставі її власного досвіду. Вона мала тверду вдачу й щире жіноче серце. І була красуня — так, справжня красуня, з якого боку не підійди. її великі чорні очі не були вузькі або прорізані навскіс, як в азіатів. Вони були просто довгасті, правильно посаджені, ледь-ледь тільки скошені, що надавало їм особливої приваби.
Я вже казав, що вона була розумна. Я аж тремтів з хвилювання, бо самі подумайте: принцеса й морський заблуда, раптове кохання… Я натужував собі голову, як вийти із скрути, не принизивши своєї чоловічої гідності. На початку нашої розмови я знову зауважив про те, що казав і всьому дворові,— що я щирий кореєць і походжу із стародавнього роду Коріу.
— Та годі тобі,— сказала принцеса і злегка вдарила мене по губах віялом з павичевих пер. — Облиш ці свої дитячі байки. Ти для мене більше важиш за ввесь рід Коріу. Ти…
Вона замовкла, лукаво зблиснувши очима, а я чекав, що буде далі.
— Ти — чоловік, — докінчила вона. — Навіть уві сні мені зроду не снилося, щоб десь міг бути такий чоловік, як ти.
О господи! Що тут мав робити бідолашний матрос? Признаюся, — він густо зашарівся, і це видно було навіть на його засмаглому в морях обличчі. В очах принцеси Ом спалахнув чарівний і знадливий блиск, і я вже хотів її обняти, але вона засміялась лукаво й глузливо і ляснула в долоні. Увійшли служниці, і я зрозумів, що аудієнцію закінчено, хоч я й знав, що вона не остання, що будуть ще аудієнції, мусять бути.
Коли я прийшов до Гамела, у голові в мене наморочилось.
— Жінка — скрізь жінка, — сказав він після довгих роздумів і, зиркнувши на мене, глибоко зітхнув. Я зрозумів, що то була заздрість. — Це твої м’язи, Едеме Стренгу, — сказав він, — твій воловий карк і жовтий чуб! Ну що ж! Як грати, то грати. Забавляйся з нею, то й нам усім добро буде. Бався, а я тебе ще й навчу як.