Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
А що ж Йоганес Мартене? Дисципліну міцно втовчено в матроські голови, і, незважаючи на всю мою новоявлену величність, я ніколи не міг забути, що він був моїм капітаном, коли ми плавали на «Спарвері» у пошуках нової Індії. Згідно з першою байкою, яку я оповів при дворі, він був сдиний вільний серед моїх супутників. Решта людей, яких вважали за моїх рабів, не могли й мріяти про яку-не-будь державну посаду. А Йоганес міг, і він дістав її. Хитрий старий лис! Я й на гадці не мав, чого йому треба було, коли він просив мене зробити його губернатором невеличкої вбогої провінції Кенджу. Не було в ній ні заможних мастків, ані рибальського промислу. Податків ледве вистачало на платню збирачам, і, крім почесті, ця посада нічого не давала. Властиво, та округа була кладовищем, священним кладовищем, бо на горі Табон стояли склепи давніх монархів з династії Сіли. Про себе я подумав, що він волів бути губернатором хоч би й Кенджу, аніж слугою.
Едема Стренга. Навіть коли він захотів узяти з собою чотирьох наших матросів — навіть тоді мені невдогад було, що тут криється якась інша причина, а не просто страх залишитися одинцем.
Наступні два роки минули мов чудова казка. Я правив своїми сімома провінціями за допомогою кількох збіднілих янбанів, що їх вибрав для мене Юнсан. А я сам, задля контролю, час від часу їздив туди разом з принцесою Ом, завжди з великою пошпотою. Це було все, що від мене вимагали. На південному узбережжі принцеса Ом мала літній палац, і ми частенько бували в ньому. Там для мене було багато розваг. Я влаштовував змагання з боротьби та стріляння з лука між янбанів. А у північних горах можна було полювати на тигрів.
Цікавим явищем у Чосоні були морські припливи. На північно-східному березі вода підіймалась і падала, може, на який фут, тоді як на західному березі найнижчий приплив сягав шістдесяти футів. Чосон не вела зовнішньої торгівлі, і чужоземні купці не приїздили до країни. У надбережних водах не плавали ані свої, ані чужі судна. Це були наслідки давньої політики ізоляції. Тільки китайські посли прибували один раз на десять, а то й на двадцять років, але їхали вони не морем, а суходолом, обгинаючи Жовте море, і через країну Червоних Голів діставалися на Мандаринський шлях, а ним уже до Кейдзо. Така подорож звичайно забирала цілий рік. Вони приїздили для того, щоб зажадати від корейського імператора виконання чисто формального церемоніалу визнання давніх сюзеренних прав Китаю.
Тим часом Гамел уже вирішив братись до здійснення своїх давніх планів. А плани його були неабиякі. Коли добре взятися до справи, Чонсон могла б збагатити його не менш, ніж якась там Індія. Мені він не дуже звірявся, але, коли він став плести інтриги, щоб мене настановлено на адмірала чосонської флотилії джонок, і частіше, ніж можна було б пояснити випадком, розпитувати про місце, до схована державна скарбниця, я зробив для себе певний висновок.
Я, одначе, зовсім не мав наміру виїздити з Чосону, хіба що разом із принцесою Ом. Коли я, наче ненароком, спитав її про те, вона припала до мене, відповівши, що я її володар і що вона піде за мною хоч би й на край світу! Майбутнє показало, що вона сказала правду, щиру правду.
Юнсан зробив велику помилку, залишивши Чон Мон Джу живим, хоч, може, це й не була помилка, бо він не насмілився вчинити інакше. Чон Мон Джу, впавши в не-ласку при дворі, не втратив довіри духівництва у провінціях. Тому Юнсанові довелось утриматись від удару, а Чон Моп Джу, живучи у вигнанні на північно-східному узбережжі, звісно, не сидів склавши руки. Його посланці, здебільшого буддійські ченці, блукали скрізь, пролазили всюди і вербували йому прибічників навіть поміж найдрібніших міських урядовців. Потрібна була холодна азіатська витримка, щоб задумати й здійснити таку величезну й складну змову. Юнсанові й у найфантастіїчніших снах не снилось, до якої міри набрала сили при дворі партія Чон Мон Джу, котрий підкупив навіть палацову варту і пхеньянських Тигрових Ловців, що були під командою Кіма. Юнсан був бездіяльний, я віддавав свій час ігрищам та принцесі Ом, Гамел удосконалював плани грабунку державної скарбниці, Йоганес Мартене снував свос власне плетиво серед склепів на горі Табоп — і нівідкіля ніякої перестороги, що під нами вулкан, виверження якого готував Чон Мон Джу.