Дівчина, яку ти покинув

Останнього разу, коли вона відвідувала батька, аби втішити його після чергового зникнення Керолайн, він відчинив їй двері, одягнений у східний жіночий шовковий халат, розчахнутий на грудях, і сердечно стиснув її в обіймах, перш ніж вона встигла заперечити.

— Заради всього святого, я ж твій татко, — бурмотів він, коли вона відчитувала його пізніше. Хоча він уже майже десять років не мав пристойної акторської роботи, Майкл Вортінг так само не втрачав дитячої безпосередності, як і роздратованого ставлення до того, що він називав «обгортками». У дитинстві Лів припинила приводити додому подруг після того, як Саманта Гаукрофт розповіла вдома матері, що містер Вортінг походжав будинком, «трусячи своїм причандаллям». (А ще вона розповіла всім у школі, що в татка Лів цюцюрка як велетенська сосиска. Що, як не дивно, зовсім не засмутило батька.)

Керолайн, його полум’яноволоса пасія протягом останніх п’ятнадцяти років, анітрохи не переймалася через його голизну. Насправді вона сама любила походжати напівголою. Іноді Лів здавалося, що ці два блідих обвислих старечих тіла знайомі їй краще, ніж власне.

Керолайн була великою пристрастю батька і кожні два місяці тікала під впливом чергового поганого настрою, голосно скаржачись на його безсилля, низький заробіток і короткі палкі інтрижки з іншими жінками. Що вони в ньому знаходять, для Лів так і лишалося загадкою.

— Жага життя, моя люба! — виголошував він. — Пристрасть! Якщо в тобі цього немає, ти все одно що мрець.

Потай Лів підозрює, що стала розчаруванням для свого батька.

Проковтнувши залишки кави, вона починає складати листа до Абіоли.