Дівчина, яку ти покинув

— Я сам винен! — Батькова голова театрально падає на руки. Рідке сиве волосся жмутками пробивається крізь пальці.

Навколо по всій кухні розкидані горщики й каструлі як свідчення бурхливо перерваної вечері: шмат пармезану, миска стиглих макаронів — покинуте місце сімейної драми.

— Я знаю, що не повинен ні в що вплутуватись, коли вона поряд. Але, Боже ж мій! Я був наче метелик, що летить на вогник. Хоча який там вогник! Ціле полум’я! Багаття! — його голос звучить приголомшено.

Лів із розумінням киває, подумки намагаючись збагнути розумом історію нещасної бурхливої сексуальної пригоди з Джин, п’ятдесятирічною власницею квіткової крамниці, яка випалює сорок цигарок на день і чиї сіруваті литки стирчать з-під закоротких штанів, наче свинячі рубці.

— Ми обоє знали, що це неправильно. І я намагався, Господи Боже, як я намагався бути гарним хлопчиком. Але одного разу опинився там, шукав цибулини для весняної розсади, аж тут у мене за спиною з’являється вона, з ароматом фрезій, і, перш ніж я зрозумів, що відбувається, я відчув, що набухаю, мов молода брунька, і…

— Гаразд, тату. Можна без подробиць, — Лів ставить чайник. Доки вона прибирає кухонні поверхні, її батько спорожнює келих. — Якось зарано для вина.

— Для вина ніколи не буває зарано. Це ж нектар богів. Моя єдина втіха.

— Усе твоє життя — одна довга суцільна втіха.

— І як я міг виховати жінку з такою волею, такими страшними самообмеженнями?

— Бо ти мене не виховував. Це робила мама.

Він меланхолійно хитає головою, вочевидь, забувши, скільки разів проклинав дружину, що покинула його, коли Лів була ще дитям, і як накликав усі кари Господні на її невірну голову. Іноді Лів думала, що після материної смерті, яка сталася шість років тому, пам’ять про їхній недовгий крихкий шлюб зазнала суттєвих змін, і ця нетерпима жінка, ця розпусниця, стара відьма, що отруїла душу єдиної дитини, налаштувавши її проти батька, нині поставала в його очах майже Мадонною. Утім Лів не зважала на це. Вона відчувала й думала так само. Ідучи з життя, мати поступово перетворюється в спогадах на ідеал. У пам’яті лишаються її ніжні поцілунки, слова любові, дбайливі обійми. Кілька років тому вона вже слухала роздратовані тиради друзів щодо їхніх нав’язливих матерів — і зовсім їх не розуміла, наче ті промовляли корейською мовою.

— Її смерть зробила тебе жорсткою.

— Просто я не закохуюся в кожну особу протилежної статі, якій трапилося продати мені банку томатних консервів.

Вона вже зазирнула в усі шухляди, шукаючи кавові фільтри. Наскільки охайним було її власне житло, настільки ж захаращеним, повним безладу був дім її батька.

— Нещодавно в «Свинячій ніжці» я зустрів Джасмін, — підбадьорюється татко. — Яка ж вона шикарна дівчина. Питала про тебе.

Лів нарешті знаходить паперові фільтри, спритно розгортає один і засипає каву.

— Та невже?

— Вона одружується з іспанцем. Він схожий на Еррола Флінна і не зводить з неї очей. Уяви собі, я теж від неї очей відірвати не міг. Коли вона йде, її стегна колихаються так, що просто гіпнотизують. А він дуже піклується про неї й дитину. Чиюсь чужу дитину, гадаю. Вони збираються жити в Мадриді.