Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Лів наливає горнятко кави та простягає батькові.
— Чому ти більше не бачишся з нею? Ви дві були такими гарними подругами, — дивується він.
Дівчина знизує плечима.
— Люди розходяться.
Вона не може розповісти, що це далеко не вся причина. Ніхто не розкаже, як це — пережити свого чоловіка, коли почуваєшся настільки розбитою, що можеш лише спати, без кінця спати, і часом саме лише пробудження вимагає стількох зусиль, що важніють повіки, і кожен прожитий день — наче подвиг Геракла. Ти починаєш без будь-якої причини ненавидіти подруг. Щоразу як хтось із них стукає у твої двері чи переходить вулицю, щоб обійняти тебе і сказати, що їй дуже, дуже шкода, ти дивишся на неї, її чоловіка, їхніх маленьких діточок і сама дивуєшся лютим заздрощам, що раптом охоплюють тебе. Як таке можливе, що вони живуть, а Девід ні? Як сталося, що цей нудний опасистий Річард із дружками з Сіті та гольфом у вихідні, цілковито байдужий до всього, що виходить за рамки його обмеженого світу, живий, а Девід — блискавичний, люблячий, щедрий, пристрасний Девід мав померти? Як може недоумок Тім плодитися, приводячи у світ нові покоління маленьких недоумкуватих Тімів, коли незвичайний розум Девіда, його доброта, його поцілунки назавжди стерті з лиця Землі?
Лів пригадує, як мовчки ридала, замикаючись у ванній, нічого не пояснивши цілій кімнаті людей. Вона розуміла очевидну грубість такої поведінки, але нічого не могла з собою вдіяти. Минули роки, перш ніж вона навчилася споглядати чужу радість, не оплакуючи при цьому власну втрату.
Наразі гніву більше немає. Та вона все одно вважає за краще спостерігати родинне щастя на відстані, бажано в малознайомих людей, наче щастя — це наукова теорія, підтвердження якої приносить їй моральне задоволення.
Вона більше не бачиться з колишніми подругами, усілякими Черрі та Джасмін. Усіма, хто міг пам’ятати дівчину, якою вона колись була. Усе це важко пояснити, і, на її думку, це не робить їй особливої честі.
— Що ж, гадаю, тобі слід побачитися з нею перед її від’їздом. Я так любив спостерігати, як ви дві гуляєте разом — парочка юних богинь.
— Коли ти збираєшся зателефонувати Керолайн? — питає вона, змахуючи крихти з обідраного соснового кухонного столу і відтираючи сліди червоного вина.
— Вона не говоритиме зі мною. Учора ввечері я залишив чотирнадцять повідомлень на її мобільному.
— Тобі слід припинити спати з іншими, тату.
— Знаю.
— І ще треба підзаробити грошенят.
— Знаю.
— А також тобі не завадить одягтися. Якби я на її місці повернулася додому й побачила тебе в такому вигляді, я б розвернулася й пішла геть.
— На мені її пеньюар.
— Я так і зрозуміла.
— Він усе ще зберігає її аромат, — з виразом глибокої трагедії він вдихає запах рукава Керолайн, і на його очах проступають сльози. — Що накажеш мені робити, якщо вона не повернеться?
Лів завмирає, і її обличчя миттєво стає жорстким. Вона питає себе, чи пам’ятає батько, який сьогодні день. Потім дивиться на змарнілого чоловіка, що натягнув пеньюар своєї коханки, на блакитні вени, що гордо проступають на його зморшкуватій шкірі, і відвертається до мийки.
— Знаєш що, тату? Я точно не порадниця в таких справах.
Старий боязко опускається на стілець і тяжко зітхає, наче кілька кроків по кімнаті коштували йому неабияких зусиль. Його син, тримаючи старого під лікоть, дивиться на нього з тривогою.
Трохи зачекавши, Пол Маккаферті переводить погляд на Міріам, свою секретарку.
— Бажаєте чаю або кави? — питає вона.
Старий коротко хитає головою.
— Ні, дякую вам.
Його погляд недвозначно каже: «Може, вже перейдемо до справи?»
— Як бажаєте, — позадкувавши, Міріам виходить із маленького кабінету.
Пол розкриває папку і кладе руки на стіл, відчуваючи на собі пильний погляд містера Новицькі.
— Що ж, я запросив вас сьогодні, адже маю новини. На самому початку, коли ви звернулися до мене, я попереджав, що справа може виявитися складною через брак доказів походження картини. Як вам відомо, більшість галерей неохоче розлучаються з експонатами, якщо немає неспростовного підтвердження…
— Я чітко пам’ятаю цю картину. — Старий підіймає руку.
— Я знаю. І вам відомо, що галерея, яка нас цікавить, не поспішала йти нам назустріч, попри наявність білих плям в обґрунтуванні їхніх прав на картину. Справа ускладнюється тим, що згаданий твір різко зріс у ціні. Тож розв’язати її нелегко, особливо зважаючи на те, що у вас немає точного зображення картини.