Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Пізніше можемо побачити, як цю ідею виражали в різний спосіб. Один письменник протиставляв нову та індустріальну столицю — Харків — старому й традиційному Києву[456]. Футуристи під керівництвом Михайля Семенка закликали до знищення всього, що було раніше, та створення чогось цілком нового[457]. Ідея мистецтва як творчості мас розвинулася в Україні так, як ніде інде в Радянському Союзі. Вона була втілена в так званих масових літературних організаціях, як-от «Гарт» і «Плуг», яким, принаймні після ліквідації гуртків письменників Пролеткульту, не було відповідників у радянській Росії. Їхнім найближчим відповідником на всесоюзному рівні був, мабуть, робсількорівський рух — робітничий та селянський рух, що заохочував робітників за верстатами та селян за плугами дописувати в газети. «Гарт» і «Плуг» виросли з такого руху та пішли далі: намагалися зробити робітників письменниками[458].

Українська радянська література, як і чи не все, що було беззастережно українським в українському комунізмі, почалася з боротьбистів. «Першими хоробрими» революційної літератури українською мовою були четверо боротьбистів — співців громадянської війни: Гнат Михайличенко, Василь Чумак, Андрій Заливчий та Василь Еллан-Блакитний[459]. Один із четвірки, Еллан-Блакитний, вижив у громадянській війні, та помер 1925 року — саме тоді, коли почалась українська літературна дискусія. Перед радикальною зміною більшовицької національної політики на XII з’їзді боротьбисти виступали проти більшовицької тенденції бути «імперіалістами за умовчанням». Під час п’ятаковщини Михайличенко проголосив, що «пролетарське мистецтво до завершення свого інтернаціонального єства може дійти через шляхи національні не тільки по формі, а і по змісту і його відтінкам», і що пролетарське мистецтво загалом і в Україні зокрема можливе «лише в конкретних умовах життя даної нації»[460]. Після XII з’їзду Блакитний зробив більше, ніж будь-хто інший, щоб утілити нові директиви на практиці. Він був редактором «Вістей», українськомовного щоденного державного друкованого органу. Також стежив за тим, щоб друкувалися українські книжки. І заснував «Гарт»[461].

Створений 1923 року, «Гарт» мав об’єднати вже визнаних письменників і тих, хто лише сподівався такими стати[462]. Разом із «Плугом» він відіграв в українській літературі роль, схожу на ту, що її відіграла стара Революційна українська партія в розвитку національного руху: практично всі українські письменники комуністичних поглядів належали до однієї з цих масових літературних організацій — чи й до обох. Більше важило, ким вони самі були, ніж до якої організації належали, бо й «Плуг», і «Гарт» були фактично неформальними письменницькими школами, які приймали всіх, хто підтримував завдання Комуністичної партії та хотів навчитися письменницької майстерності[463].