Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:

Століття тому спроба реалізувати український національний проект у межах СРСР могла здатися досить вдалою: політика українізації зумовила швидке зростання рівня письменності, поширення української мови в містах, надзвичайне піднесення культури, а уряд УСРР мав широкі повноваження в галузі економіки. Але так було недовго: всеохопна насильницька колективізація та штучний голод у регіонах, населених українцями, арешти, розстріли й цькування українських політиків та інтелігенції, стрімке повернення до російськоцентризму та поширення шовіністичних настроїв засвідчили: СРСР — та сама Російська імперія під новою назвою. У класичній розвідці Джеймса Мейса читач знайде концентрований, послідовний і захопливий огляд ідей та подій 1918–1933 років — досвіду, що зараз актуальніший, ніж будь-коли.
1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 171
Перейти на страницу:

Більшість у КПЗУ підтримувала український комунізм, який на Східній Україні раніше представляли боротьбисти. Нічого дивного в цьому не може бути, оскільки боротьбисти справді відіграли дуже важливу роль у Комуністичній партії Східної Галичини, від якої безпосередньо походила КПЗУ, що, своєю чергою, пізніше, у період із 1921-го по 1923-й розкололася саме через національне питання. Після цього ні Комуністична партія Польщі (КПП), якій вона підпорядковувалася, ні КП(б)У не мали цілковитої довіри до КПЗУ як партії, що повністю вільна від націоналізму[427].

КПП резолюцією свого Центрального комітету засудила заяву Максимовича на квітневому пленумі КП(б)У[428] як таку, що мала «значіння політичної демонстрації проти національної політики ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б)». Те, що більшість членів ЦК КПЗУ стали на його бік, розглядалося як свідчення «націонал-більшовицького ухилу» та засуджувалося як таке, що шкодить комуністичному рухові на Західній Україні[429].

ЦК КП(б)У 7 липня ухвалив резолюцію «Про лінію національної політики КПЗУ», у якій КПЗУ було засуджено як «об’єктивно винну» в наданні допомоги та прихистку ворогам радянської влади. Згідно з цим рішенням, західноукраїнська буржуазія уклала своєрідний мирний договір із польським «фашизмом», який, своєю чергою, заразив і КПЗУ, слабку з погляду пролетарських кадрів і традицій, націоналізмом[430]. Також було ухвалено звернення до Комінтерну, у якому вся історія КП(б)У тлумачилася як боротьба цієї партії на «два фронти»: проти російської та української контрреволюцій. У ній стверджувалося, що КП(б)У заснувала радянську Україну, поборовши російську контрреволюцію Денікіна та українську контрреволюцію Петлюри. Водночас унаслідок відродження буржуазних елементів під час непу обидва типи націоналізму знову явилися на світ: російський шовінізм у протистоянні українізації та його український відповідник у тих прошарках української інтелігенції, які протиставляли свої переконання інтересам інших радянських республік. Ці обидва типи націоналізму вразили певні частини КП(б)У, та партійному керівництву вдалося їх здолати. Однак більшість у КПЗУ стала на бік українського національного ухильника Шумського, якого в КП(б)У практично ніхто не підтримував. У такий спосіб в одну купу було звалено помилки Хвильового, Шумського та більшості з КПЗУ: їх усіх оголосили національними ухильниками, які намагаються дискредитувати СРСР і його національну політику та забезпечують матеріалом національних шовіністів по всьому світу, закликаючи не довіряти Всесоюзній комуністичній партії та Комінтерну[431]. Якщо коротко, то більшість членів КПЗУ були зрадниками. Обидва документи було передано до Комінтерну[432].

Невдовзі потому з’явилася відповідь КПЗУ із закликами до комуністичної єдності, яку вона підтримувала, визнаючи помилки і Шумського, і Максимовича. До того ж іще раз підтвердила правильність критики ЦК КП(б)У та ЦК КПП[433]. Одначе така її реакція не вберегла партію від різкої критики на з’їзді КПП, який саме тоді проводився[434]. У серпні Виконавчий комітет Комінтерну також сформував свою комісію у справах України, яка схвалювала КП(б)У й засуджувала Шумського та його прибічників у КПЗУ[435].

На певний час здалося, ніби проблему вирішено, проте члени меншості в КПЗУ, які й до цього вже намагалися посунути більшість і взяти владу у свої руки, продовжували спроби здійснити переворот у партії, що зрештою призвело до її масштабного розколу. Наприкінці листопада політбюро КП(б)У підтримало цю меншість і закликало прибрати з посад у ЦК КПЗУ трьох членів — представників більшості. Водночас остання відмовилася визнати це рішення та передала справу на розгляд до Комінтерну. Невдовзі керівництво КПП оголосило про розпуск Центрального комітету КПЗУ та замінило його виконавчим органом із трьох осіб. Тим часом Комінтерн зустрівся у Львові з представниками меншості, і навіть не запросив на цю зустріч нікого з більшості. 24 грудня Комінтерн усунув Максимовича з ЦК КПЗУ. На початку січня КПП відмовилася надати дозвіл на зібрання ЦК КПЗУ, тож 13 січня більшість організувала свою «нелегальну» партійну конференцію, тоді як меншість провела так звану «загальну раду» партії. 14 січня політбюро КПП засудило проведену більшістю конференцію як «фракційну» та виключило представників КПЗУ з Центрального Комітету. 18 лютого 1928-го пленум Виконавчого комітету Комінтерну виключив зі складу Комінтерну більшість КПЗУ[436].

вернуться

427

Solchanyk. Communist Party of Western Ukraine. PP. 153, 203.

вернуться

428

Пленум ЦК КП(б)У зі згаданим виступом Максимовича завершив свою роботу на початку березня 1927 р. А у квітні 1927 відбувся пленум ЦК КПЗУ, який по суті підтримав позицію Максимовича. Тобто в тексті неточно вказано місяць. — Прим. наук. ред.

вернуться

429

Будівництво радянської України. Т. 1. С. 211–215. Цитата на с. 211.

вернуться

430

Резолюція пленуму ЦК КП(б)У про лінію національної політики КПЗУ. Вісті ВУЦВК. 1927. 6 липня. С. 1.

вернуться

431

Будівництво радянської України. Т. 1. С. 215–221.

вернуться

432

Галушко, Є. М. Нариси історії ідеологічної та організаційної діяльності КПЗУ в 1919–1928 рр. Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1965. С. 226.

вернуться

433

Там само. С. 227.

вернуться

434

Там само. С. 227–228; Radziejowski. Komunistyczna partia. Р. 169–170.

вернуться

435

Будівництво радянської України. Т. 1. С. 221–228.

вернуться

436

На той час про «більшість КПЗУ» вже не згадувалося. Ішлося про «відпалу групу Василькова-Турянського» (за прізвищами очільників колишньої «більшості КПЗУ»), яку виключили «з рядів Комінтерну». — Прим. наук. ред.

1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 171
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)