Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Далі Турянський звертається до питання українізації та стверджує, що так само, як індустріалізація була єдиним способом подолати економічну відсталість неросійських республік, коренізація стане єдиним шансом здолати їхню культурну обмеженість. Індустріалізація робила українізацію нагальнішою, оскільки дедалі більше колишніх українських селян ставали міськими пролетарями, а якщо весь робітничий клас мав брати участь у побудові соціалізму, то тих, кого раніше було русифіковано, тепер належало б дерусифікувати, і то якнайшвидше. Тільки завдяки дерусифікації можна було зберегти панування пролетаріату над українським культурним розвитком. Інтерпретований у такий спосіб «шумськизм» лише наполегливіше вимагав від партії, щоб та продовжувала свою діяльність відповідно до проголошеної нею ж політики. Українізація має бути швидкою, оскільки стрімкими є темпи українського культурного відродження; неспроможність встигати за цим темпом означала загрозу взагалі відмовитися від провідної ролі в культурному відродженні та передати її до рук буржуазної національної інтелігенції. Врешті, не можна було мати українську пролетарську літературу без українського пролетаріату. Турянський стверджував, що це сказав Шумський, і мав рацію. Насправді, як писав Турянський, українізація пролетаріату прогресувала, а відставали такі керівники, як Каганович. Звинувачення проти Шумського в тому, що він просував примусову українізацію чи «ультраукраїнізацію», були хибними, бо він обстоював лише офіційну політику партії, самою нею й проголошену, — політику українізації, тоді як партійне керівництво зволікало з її здійсненням[440].