Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Мистецтво належить народові. Воно має входити своїм найглибшим корінням у самісеньку гущу широких працюючих мас. Воно має бути зрозумілим цим масам і любимим ними. Воно повинно об’єднувати почуття, думку й волю цих мас, підносити їх. Воно повинно виявляти в масах митців та розвивати їх[479].
І Пилипенко зробив це. Володимир Сосюра, один із найпопулярніших поетів 1920-х років, що зберіг вплив і в післявоєнний період, був продуктом Пилипенка та «Плугу»[480]. Так само як Іван Сенченко, Андрій Головко, Олександр Копиленко, Леонід Первомайський, Наталія Забіла, Василь Чапленко, Володимир Ґжицький, Кость Гордієнко, Олесь Донченко, Григорій Епік, Василь Мисик та Докія Гуменна[481]. Українське літературне відродження 1920-х було б немислиме без зусиль Пилипенка. Він був наставником практично всього покоління письменників[482].
Проблема полягала в тому, чи понижувало це масове мистецтво стандарти, чи ні. Деякі представники «Плугу» навіть дуже хотіли їх понизити. Зокрема Борис Якубський ставився до цієї ідеї з великим ентузіазмом:
Те, що діється зараз у літературі радянських країн — є з’явище надзвичайне та заслуговує уважнішого відношення. Літературна творчість, що була досі одним з найскладніших мистецтв, «мовою богів», а вже принаймні — мовою вершків владної класи, розвинулася не звичайно широко, захопила найширші кола молоди — селянської, робітничої, в самих глухих закутках. Чекають нової книжки, стежать за кожним кроком сучасного письменства, пробують писати — такі широкі кола, про які ще недавно нікому й не мріялося. Завдання нашого часу в царині мистецтва — знизити його, звести його з п’єдесталу на землю, зробити його для всіх зрозумілим та потрібним[483].
Це все дуже похвально, але чи міг продукт такого пониження називатися мистецтвом? Чи не повинно мистецтво стояти на вищому рівні, ніж маси, якщо в нього призначення підносити їх? Багато письменників розходилися думками з Пилипенком та «Плугом» бодай у цих питаннях.
Хвильовий був найбільшим захисником мистецьких стандартів, проте не першим. Еллан-Блакитний, наприклад, ідею створити Українську літературну академію запропонував ще в 1924 році й навіть написав проект статуту та платформи для неї. Маніфест Блакитного проголошував, що «треба вивести жовтневу українську літературу на широку всесоюзну та європейську арену». Академія, яку спроектував Блакитний, мала сприяти зв’язкам із іншими національними пролетарськими літературами й допомагати ініціювати такі самі організації в інших радянських республіках. Були сподівання залучити маси в літературне життя, але водночас зберегти високі стандарти:
Літературна Академія ставить собі завдання пробудити самодіяльність українських мас у сфері художньої літератури й організувати цю самодіяльність у дусі пролетарської комуністичної самосвідомості та в стилі науково-технічних досягнень сучасності[484].
Коли проект анонсували в пресі, його прозвали «Червоний академізм»[485]. Академія мала наслідувати зразок Французької академії «безсмертних» і визнавати видатних письменників за кордоном — згадувався Ептон Сінклер — як почесних членів. Було призначено організаторську групу, до якої належав Пилипенко, так само як і Блакитний та Хвильовий[486].
Мрію Блакитного про офіційну та повсюдно визнану літературну академію було зірвано розколом між «Гартом» і «Плугом» через питання щодо ставлення, якого вони повинні дотримуватися стосовно ВУАПП, відповідника Всесоюзної асоціації пролетарських письменників (ВАПП) в Україні. ВУАПП, заснована 1924 року, претендувала на те, щоб стати прямим нащадком Пролеткульту. Пилипенко прийняв пропозицію об’єднати «Плуг» із нею. Блакитний, своєю чергою, виступив проти цього як проти порушення принципу окремих національних літературних організацій. Як наслідок — ВУАПП почала кампанію переманювання письменників із «Гарту». ЦК КП(б)У втрутився у квітні 1925 року з постановою про українські літературні угруповання. Дотримуючись тієї самої генеральної лінії, що її було проголошено в постанові Російської комуністичної партії, постанова КП(б)У засуджувала спроби будь-якої організації претендувати на монополію в літературі, оголосила, що ті, хто звинувачує «Гарт» у націоналізмі, поширюють шкідливу агітацію, і заборонила «Плугу» формувати місцеві організації там, де не було партійних організацій, які керували б їхньою роботою. Хоча вихвалялася робота і «Гарту», і «Плугу», це була явна підтримка позиції Блакитного[487].
479
Пилипенко, С. Про «читабельну» книжку. Культура і побут (додаток Вісти ВУЦВК)). 1925. 30 серпня. С. 1. (Це не пряма цитата Леніна. Ці слова як слова Леніна розмістила в опублікованих 1924 р. спогадах Клара Цеткін. У нашому виданні цитуємо зі статті Плужника. — у дужках прим. наук. ред.)
480
За словами Тетяни Кардиналовської, одного дня Сосюра зайшов у видавництво «Вістей» у брудному селянському одязі, витягнув кілька віршів зі своєї хустини та сказав Пилипенку видати їх. Пилипенко не тільки це зробив, а й дав Сосюрі роботу — набирати тексти та взяв його під своє крило як улюбленого учня.
481
Гак, Анатоль. Не так Хвильовий, як ті Хвильовинятка. Українські вісті. 1971. 23 травня. С. 5.
482
Про вклад Пилипенка в українську літературу див. у: Гумецька, Ася. Пам'яті Сергія Володимировича Пилипенка. Нові дні. Січень 1976. Ч. 312. С. 18–19; Ч. 313. Лютий 1976. С. 11–14; Гуменна, Докія. Мій борг Сергієві Пилипенкові. Українські вісті. 1972. 20 лютого. С. 2–7.
483
Якубський, Борис. Життя молоде: Спроба літературної характеристики «київських плужан». Червоний шлях. 1925. № 9. С. 159.
484
Luckyj, George S. N. Literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917–1934. New York: Columbia Univ. Press, 1956. Pp. 59–60. Цитати з його перекладу тексту взято зі С. 251–252. (У нашому виданні цитовано в перекладі з оригінального російськомовного тексту за: Манифест Всеукраинской Литературной Академии / Проєкт В. Блакитного. / Ваплітянський збірник. Вид. друге, доповн., під ред. Ю. Луцького. [Торонто] : КІУС; Мозаїка, 1977. С. 48, 49. — у дужках прим. наук. ред.)
485
Червоний академізм. Література, Наука, Мистецтво (додаток Вісти ВУЦВК). 1924. 11 травня. С. 1.
486
Г-ц. Українська літературна академія. Література, Наука, Мистецтво (додаток Вісти ВУЦВК). 1924. 11 травня. С. 4.
487
Luckyj, George S. N. Literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917–1934. New York : Columbia Univ. Press, 1956. Pp. 52–58. (В англомовному тексті постанову датовано травнем 1925 р. То хибодрук, який у перекладеному тексті виправлено. Насправді цю постанову було ухвалено 10 квітня 1925 р. Див: Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр. : в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр.: збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 279–280. Газета Вісті ВУЦВК опублікувала цю постанову 22 квітня, але датою її ухвалення теж зазначено 10 квітня. — у дужках прим. наук. ред.)