Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— Я мала на увазі трохи інше, — мовила Вінта. — Чи відомо тобі, чому вона шукала цього вдосконалення?

— Як на мене, це схоже на додаткове запитання, але, мабуть, я винен тобі одне. Той хлопець, з яким розмовляв, сказав мені, що я налякав її, змусивши підозрювати, що маю надприродну могутність, і вона стала шукати могутності й собі — аби захиститися від мене.

— Кажи все до кінця, — докинула Вінта.

— Тобто?

— Це не вся відповідь. Ти насправді дав їй привід думати так і боятися тебе?

— Я підозрюю, що так. А тепер запитую: звідки ти могла про все дізнатися? Насамперед, про Джулію?

— Я там була, — відповіла вона. — Знала її.

— Продовжуй.

— Це все. Тепер моя черга.

— Відповідь неповна.

— Але це вся відповідь, яку ти можеш отримати на своє запитання. Приймай її чи ні.

— За нашою угодою, я можу на цьому вийти з гри.

— Це так. Ти виходиш?

— А яке твоє наступне питання?

— Чи Джулія розвинула у собі здібності, яких вона шукала?

— Я вже сказав тобі, що ми припинили наші стосунки ще до того, як вона влізла у всі ці речі. Тому не можу цього знати.

— Ти знайшов у її квартирі портал, крізь який, імовірно, прийшла та почвара, котра її вбила. От тобі два питання, не відповідати мені на них, а подумати над ними самому: насамперед, чому хтось бажав смерті Джулії? І чи не видається тобі дуже дивним, як саме її було вбито? Можна знайти безліч простіших шляхів позбутися когось небажаного.

— Погоджуюсь із тобою, — визнав я. — Застосувати зброю незрівнянно простіше, ніж магію. А чому — можу тільки здогадуватись. Я припустив, що це була пастка для мене, а її обрали жертвою як частину плану... подарунок мені на щорічну дату 30 квітня. Ти й про цю дату теж знаєш?

— Це обговоримо пізніше. Ти ж, напевне, знаєш, що кожний чаклун має власний стиль, так само, як художники, письменники, музиканти. Коли тобі вдалося надибати цей портал у квартирі Джулії, чи помітив там щось таке, що можна класифікувати як авторський підпис?

— Нічого особливого там не було, наскільки можу пригадати. Звісно, я був зациклений на тому, щоби зламати ті двері. Не був налаштований оцінювати їхню естетику. Ні, я не можу асоціювати ці двері з манерою відомого мені чаклуна. До чого ти ведеш?

— Я лише подумала, чи не могло статися так, що Джулія розвинула в собі певні здібності, які допомогли їй відчинити цей портал, і постраждала від наслідків такого вчинку.

— Це просто абсурдно!

— Гаразд. Я намагаюся відшукати причини. Тобто, я правильно зрозуміла: ти ніколи не помічав жодних ознак того, що вона може мати приховані здібності до чаклунства?

— Ні, не можу пригадати нічого такого.

Я допив каву і налив собі ще.

— Чому вважаєш, що це не Люк полює на мене зараз? — запитав її.

— Він, без жодного сумніву, зробив на тебе кілька замахів у минулі роки.

— Так. Він сам це недавно визнав. Також сказав мені, що припинив робити так після перших кількох спроб.

— І це правда.

— Знаєш, таке дратує: не знати, що тобі відомо, а що ні.

— Тому ж ми з тобою і ведемо цю бесіду, хіба не так? Це була твоя ідея вести її у такому форматі.

— Моя? Навпаки! Це ти запропонувала мінятися баш на баш!

— Сьогодні я. Але ідея належить тобі, ти розпочав перший. У мене на думці зараз інше: певна телефонна розмова, що відбулася в будинку містера Рота...

— Це була ти? Змінила голос? Як примудрилася подзвонити?

— То про що хочеш дізнатися? Про це чи про Люка?

— Про це! Ні, про Люка! Хочу знати й те, і те, чорт забирай!

— Отже, здається, ми вчинили мудро, обравши формат обміну інформацією. Дотримуватися певного порядку завжди корисно.

— Добре, ти здобуваєш іще очко. Продовжуй про Люка.

— Як на мій сторонній погляд, він відмовився від цієї брудної справи, щойно краще познайомився з тобою.

— Ти маєш на увазі, тоді, коли ми з ним заприятелювали? Тобто, він не прикидався?

— Тоді я ще не могла сказати напевне, до того ж він роками не заперечував проти замахів на тебе, але справді саботував деякі з них.

— А хто ж стояв за цими замахами, якщо Люк вийшов із гри?

— Рудоволоса жінка, з якою він був пов’язаний.

— Джасра?

— Так її звали, але я й досі не знаю про неї стільки, скільки мені хотілося б. Ти маєш цікаву інформацію?

— Гадаю, цю інформацію прибережу для обміну на щось суттєве.

Уперше Вінта подивилася на мене, звузивши очі та стиснувши зуби.

— Невже ти ще не зрозумів, що я намагаюся допомогти тобі, Мерлю?

— Розумію тільки те, що ти хочеш отримати від мене інформацію, — відказав їй, — і це нормально. Я не проти, бо тобі теж, здається, відомо дещо з того, що цікавить мене. Але маю визнати, що твої мотиви залишаються для мене незрозумілими. Як ти в біса могла потрапити до Берклі? Навіщо телефонувала мені, коли я був у Білла? Що це за сила, яку маєш, якщо кажеш, що ти не чаклунка? Як...

— Це вже три питання, — зауважила вона, — і ти хотів поставити ще й четверте. Може, тобі краще всі їх записати, а мені зробити так само? Тоді ми обоє могли б розійтися по своїх кімнатах та подумати, на які з них хочемо отримати відповіді?