Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Але я висковзнув з-під удару, зробивши оберт навколо нього, перемістившись нижче, але утримуючись вертикально. Натомість спробував ударити його в незахищене плече, але марно, бо він був за межами досяжності. Деспіл, стоячи на камені завбільшки як надувний м’яч, теж кружляв у повітрі, на значній відстані, праворуч від мене. Мій секундант, Мандор, займав позицію високо у нас над головами, але наразі швидко знижувався. Ми видозміненими ступнями трималися на наших невеличких дисках, вільно переміщаючись зовнішнім потоком Хаосу, наче краєм виру. Юрт розвернувся й погнався за мною, витягнувши горизонтально ліву руку з прикріпленим до неї фандоном і повільно описуючи рукою коло. З його руки звисала дуже тонка сітка, яку відтягував донизу загорнутий у неї морд, і її плетиво раз у раз зблискувало, відбиваючи спорадичні спалахи червоного світла навкруги. Він тримав трисп на рівні пояса, у зручній позиції для атаки, і глузливо шкірив зуби, але його посмішка щезла, коли ми опинились один навпроти одного на протилежних точках кола футів десяти у діаметрі. Ми рухалися по колу знову й знову, чекаючи на шанс ударити.

Я змінив нахил своєї орбіти, і він негайно підлаштувався під мене, щоб не дати мені вислизнути. Я повторив свій маневр, він учинив так само. Раптом я зробив піке під прямим кутом, тримаючи фандон у витягнутій і високо піднятій руці. Вивернувши зап’ясток та опустивши лікоть, я вдарив навскіс, щоб оминути його захист знизу.

Брудно вилаявшись, Юрт ударив у відповідь, та я розсіяв цей промінь, а на його лівому стегні затемніли три смуги. Трислівер завдає порізів не глибше ніж на три чверті дюйма, і тому при справжній дуелі супротивники цілять одне одному переважно в горло, очі, скроні, внутрішній бік зап’ястків й артерії на стегнах. Утім, можна просто заподіяти достатньо порізів на будь-яких частинах тіла, — і ти розпрощаєшся зі своїм супротивником, а він буде, обертаючись, повільно падати у хмарі кривавих бісеринок, опускаючись туди, звідки ще ніхто ніколи не повертався.

— Кров! — вигукнув Мандор, побачивши, як із ноги Юрта викочуються намистинки крові. — Ви задоволені, джентльмени?

— Я задоволений, — відгукнувся я.

— А я ні! — відповів Юрт, люто розвертаючись навздогін мені, бо тим часом я трохи перемістився ліворуч. — Запитаєш наступного разу, коли переріжу йому горло!

Юрт ненавидів мене з того віку, коли він іще не вмів ходити, внаслідок причин, відомих лише йому. Я не відчував до Юрта ненависті, але й ставитися до нього зі симпатією не міг. Я завжди непогано ладнав з Деспілом, хоча він частіше й тримав сторону Юрта, а не мою. Але це можна зрозуміти: вони були братами не тільки по матері, а й по батькові, а Юрт — молодшенький.

Із триспа Юрта вилетів промінь, я відхилив його та відповів ударом. Супротивник розсіяв мої промені та, кружляючи, відлетів убік, я кинувся слідом. Наші триспи водночас випустили конуси світла, і повітря між нами вибухнуло міріадами блискотливих часточок світла, бо обидва промені розлетілись ущент. Щойно перезарядивши зброю, я вдарив знову, цього разу нижче. Він піднявся, і знову фандони відбили обидві наші атаки. Ми підлетіли ближче один до одного.

— Юрте, — промовив я, — якщо один із нас уб’є іншого, то стане вигнанцем. Давай припиняти.

— Воно того варте, — відповів той. — Гадаєш, я про це не подумав? — із такими словами він рубонув навідліг, цілячись мені в обличчя. Інстинктивно я підняв руки, і ту, в якій був затиснутий фандон, й іншу, із трипсом, і коли на мене обрушилася злива променів, натиснув на спуски своєї зброї. Я почув, як він скрикнув.

Опускаючи фандон, побачив, що Юрт нахилився вперед, а його трисп відпливає від нього. Так само, як і його вухо, разом із червоною ниткою крові, котра швидко перетворилася на низку намистинок і вирушила у самостійний політ. Променем йому також зняло клаптик скальпа, тож Юрт намагався долонею притулити його на місце.

Мандор і Деспіл уже поспішали до нас, знижуючись по спіралі.

— Оголошуємо дуель закінченою! — волали вони, і я повернув головку свого триспа, ставлячи його на запобіжник.

— Юрта сильно поранено? — запитав Деспіл у мене.

— Не знаю.

Юрт дозволив йому наблизитись, і трохи згодом Деспіл виголосив:

— Із ним усе буде в порядку. Але мама страшенно розлютиться.

Я кивнув, однак зауважив:

— Це була його ідея.

— Знаю. Ходімо. Треба вибиратися звідси.

Він допоміг Юртові, скеровуючи його до отвору в Ободі, а фандон теліпався збоку, наче зламане крило. Мандор, син Свейвіла, мій зведений брат, поклав руку мені на плече:

— Мені відомо, що ти не хотів заподіяти йому жодного серйозного ушкодження, — сказав Мандор.

Я кивнув головою, прикусивши губу. Деспіл мав слушність щодо Леді Дари, моєї матері — нашої матері. Юрт був її улюбленцем, і йому вдасться тим чи іншим чином переконати її, що це була моя провина. Інколи мені здавалося, що вона любить обох своїх синів від Свейвіла, старого Герцога Ободу, з яким урешті-решт узяла шлюб, розірвавши стосунки із моїм батьком, більше за мене. Одного разу я випадково почув, що нагадую їй мого батька, бо дуже на нього схожий. Я подумав про Амбер та інші країни, що лежали в Тінях, і відчув звичний напад страху, бо це нагадало мені про звивистий Лоґрус, який, було мені відомо, стане колись моїм проїзним квитком до інших місць. Я знав, що доведеться випробувати його раніше, ніж це мало б статись, якби все йшло своїм шляхом.