Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Шофер відчинив передні дверцята.
— В Зальцбург! — наказав оберштурмбанфюрер.
… Він сидів зараз у вітальні комфортабельної квартири на мадрідській вулиці Кастеллон де ла Плана. Такий же підтягнутий і енергійний, і те, що минуло майже двадцять років з дня, коли він зустрічав грузовики з цінностями третього рейху, виказували лише зморшки на чолі та сивина. Сивина пом'якшила гострі риси обличчя: ніхто, зустрівшись із ним вперше, не подумав би, що це — один із колишніх помічників самого Кальтенбруннера. Костюм від кращого мадрідського кравця підкреслював його спортивну статуру, білосніжна сорочка, здавалося, хизувалася своєю чистотою, та й усе навколо свідчило про заможність господаря квартири: м'які фотелі, пухнастий килим на всю підлогу, бар із пляшками мало не з усього світу.
Він сидів, вільно простягнувши ноги і відкинувшись на спинку фотеля, курив сигару і спідлоба дивився на своїх співбесідників, ніби хотів зрозуміти, на Що вони здатні.
Ангель майже нічого не пив, був насторожі: знав про вовчі звички оберштурмбанфюрера СС Роберта Штайнбауера. Крім того, весь час його переслідувала думка про те, як жалюгідно виглядає він у дешевому костюмі, купленому в портовому містечку, поруч з елегантним Штайнбауеровим вбранням. Знав, що все це — пусте, що через кілька днів і він уже матиме такі ж костюми, зможе дозволити собі таку ж комфортабельну квартиру, можливо, ще й кращу, і все ж відчував себе якимось бідним родичем, майже прохачем; це обурювало і злило його, та нічого не міг вдіяти з собою, крутився на стільці і заздрив Грейтові, який почувався б вільно навіть у комбінезоні сміттяра. А полковник і справді не звертав уваги на немодну краватку та дешеві туфлі якогось неймовірного червонувато-коричневого кольору. Навпаки, виставляв ці туфлі, задираючи ногу на ногу, і вже вдруге безцеремонно підливав собі джину з прекрасної колекції Штайнбауера.
Вже з годину вони сиділи в квартирі на Кастеллон де ла Плана, а господар, здавалося, й забув про ділову частину зустрічі. Штайнбауер цікавився деталями їхньої подорожі, виявляючи чудову обізнаність, і полковник, голосно регочучи, розповідав про Крюгерів трюк із сміттярами — тепер, коли позаду лишилися всілякі хвилювання, справжні розміри небезпеки, яка загрожувала їм, скрадувалися, натомість на перший план випливали деталі другорядні й навіть комічні: як тріснув по шву на непотребному місці комбінезон, коли і Грейт сідав за кермо сміттєвоза, і як ледь не забув Ангель свій саквояж під сміттям — саквояж, де лежали крупні банкноти, чеки і ще чортзна-що.
Полковник також відчував: уся ця словесна еквілібристика є лише преамбулою до серйозної ділової розмови — недарма ж Крюгер домовлявся з оасівцями і сам особисто привіз їх у танжерський порт! Та, власне, не він був зацікавлений у діловій частині розмови, а цей сивий сибарит, і Грейт спокійно підливав собі джину — справжньої запашної ялівцівки, лише ледь-ледь розбавляючи її тоні ком,
Грейт не дуже-то й вірив Крюгеровим балачкам про мало не туристичну подорож та ще з мільйонною винагородою і догадувався, що сивоголовий есесівець натискатиме на них, але твердо знав: той злізе там, де сяде, якщо запропонована Крюгером подорож виявиться авантюрою. Тому й насолоджувався комфортом Штайнбауерової квартири, дивуючись, чому червоніє і крутиться на стільці Ангель. Правда, Штайнбауер для Ангеля все ж колишнє начальство, та плювати взагалі на начальство — і нинішнє, і колишнє, якщо маєш повний гаманець. Він, Грейт, який ще недавно тягнувся перед бригадним генералом Блекером, чхати хотів зараз і на самого головнокомандуючого.
Розумна голова — Ангель, а все ж є в ньому щось… Так і не вирішивши, що саме заважає Ангелеві, полковник потягнувся за сигарою. Штайнбауер палив справжні, гаванські, і не які-небудь другосортні, а по п'ять доларів за штуку. Це піднесло його трохи в очах Грейта, і він посміхнувся Штайнбауеру зовсім приязно.
— Де ви дістаєте гаванські? Зараз після подій на Кубі це справжня рідкість.
— Живемо не одним днем, — відповів той ухильно, і Грейт подумав: цей ділок таки вміє зазирати в майбутнє. Чув погомін, що він очолює мадрідську торговельну фірму, яка поставляє понад чверть усіх матеріалів, закуплених американцями у Західній Європі для будівництва військових баз в Іспанії: збірні ангари, сталеві конструкції, труби та інше. А той, хто підтримує контакти з американцями, на думку Грейта, не позбавлений розуму.
Запитання полковника стало для Штайнбауера сигналом, що звичайні у таких випадках світські розмови вичерпали себе. Наче роздумуючи, повторив: