Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Живемо не одним днем, панове, і ми допомогли вам е-е… — зам'явся, підшукуючи слова, — дістатися до Іспанії, маючи на увазі…
— Крюгер казав про якусь подорож, — недбало вставив полковник, зиркнувши, як зреагує Штайнбауер.
Той повернувся до Грейта всім корпусом, витримав його погляд і впевнено вів далі:
— Я не хочу, аби поміж нас були якісь недомовки, панове, і тому пропоную відкриту гру. Ми вибрали вас тому, що гауптштурмфюрера я знаю давно, а про вас, — посміхнувся Грейтові, — про вашу енергію і винахідливість начувся від Крюгера.
— Мене тішать такі слова, містер Штайнбауер, — нахилив голову полковник. — Але слова в наш час…
— Найдешевший товар, — закінчив той. — І я згоден з вами. Саме тому і змушений попередити вас, що наша розмова не для третіх вух…
— Ви могли б не попереджати, — нарешті подав голос Ангель.
— О-о! У вашій скромності я впевнений! — відрізав Штайнбауер, і Грейт подумав, що Ангель справді в нього на добрячому гачку. — І все ж я ще раз повторюю це, бо наша організація…
Полковник здивовано випростався.
— Організація?..
— Ви могли впевнитися в цьому. Адже французький військовий корабель…
— А-а… — зрозумів Грейт. — ОАС та інші.
— Саме так! — ствердив Штайнбауер. — Але ми ухилилися трохи, панове. — Тепер він підібрався в кріслі, від колишнього Штайнбауера, випещеного й світського, не залишилось і сліду. Сидів прямий і підтягнутий, певно, сидів так колись у своєму кабінеті на Лейпцігерштрассе і говорив, наче інструктував своїх підлеглих. — Ви, певно, чули, панове, про скарби, заховані при нашому відступі в Австрійських Альпах. Повинен інформувати вас, що чутки про них, якщо й перебільшені, то не набагато. Ми, правда, не мали тоді часу, щоби заховати все так, як належить, і деякі тайники були потім розкриті — частково випадково, частково через наш поспіх, і, тепер я можу визнати це, самовпевненість, яка межувала з недбалістю. Але значна частина цінностей усе ще лежить у штольнях та озерах Австрії. До деяких тайників уже втрачено ключі, але не до всіх. Особисто мені відомі дві схованки, де зберігаються зливки золота та інші цінності. Я сам обладнував ці тайники і вжив заходів, щоб їх не розкрили…
Штайнбауер зробив паузу, відпив лимонаду із склянки. Він пив лише воду і ніколи не вживав спиртного. Ні тоді, коли служив в СС, ні зараз. Усе робив на тверезу голову і рідко коли помилявся.
Тоді він і справді вжив заходів, щоб жодна жива душа не знайшла тайників. Обладнувала їх спеціальна команда із Заксенхаузена: десять спеціалістів — муляри, штукатури, інженери-будівельники. Під наглядом ротенфюрера СС з відділу самого Штайнбауера та двох есесманів. Після того, як ящики були заховані, всіх десятьох розстріляли. Оберштурмбанфюрер сам керував стратою. А через кілька годин передав ротенфюрера та есесманів спеціальній групі — їх також розстріляли в його присутності.
Штайнбауер зробив ще ковток.
Чомусь пригадалося, як кричав тоді ротенфюрер. Чорт, старий служака, а не зумів достойно вмерти. Рвався з рук есесівців, проклинав його, свого командира, поки йому не заткнули пельку.
Що ж він кричав? Здається, вимолював життя і обіцявся нікому ні про що не казати. Звичайно, коли тебе збираються розстрілювати, наобіцяєш золоті гори…
Штайнбауер зітхнув і вів далі:
— В одному з тайників зберігається не лише золото. Документи, котрим нема ціни. Якщо ми станемо власниками цих паперів, матимемо ключі до шифрів секретних рахунків у швейцарських та південноамериканських банках. Ви розумієте, що це означає, панове?
Грейт давно вже відставив склянку і слухав, не відриваючись. Щоки в Ангеля зробилися зовсім червоними, він застиг на краєчку стільця, нахилився вперед, та не помічав, у якій незручній позі сидить.
Раптом полковник подумав, що Штайнбауер спритно обдурює їх. Запитав:
— Чому ж ви за стільки років не спромоглися дістати це золото? Невже це така складна справа?
Штайнбауер зрозумів його одразу.
— Я вже казав, що ми граємо відкрито, — мовив якомога щиріше, — і між нами повинно бути все з'ясовано. Справа в тому, що вивезти стільки золота з будь-якої країни не так просто. Звичайно, не будемо перебільшувати складність операції, та все ж це не розважальна прогулянка по Альпах. Зважте й на те, що у мене після війни збереглися е-е… деякі суми і нагальної потреби у тому золоті не було. Тепер — інша річ. Зростання масштабів діяльності нашої організації та деякі інші фактори вимагають все більших сум, і консервація цінностей та банківських рахунків тепер недоцільна.