Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Мав рацію, деякі шанси в них усе ж залишались. Правда, вони не знали, куди звернули «сміттярі», шофер вів машину навздогад, кидаючи з провулка в провулок, — певно, так крутилися й ті, намагаючись якомога швидше замести сліди.
Хвилин через п'ятнадцять, коли вже навіть сержант схильний був змиритися з невдачею, вони помітили на проспекті кинуту «сміттярами» машину. «Паккард» загальмував мало не впритул до неї, і Бонне, насвистуючи, обійшов навколо грузовика. Звернув увагу на сліди шин залишені грузовиком при різкому гальмуванні.
— Очевидно, — констатував з прикрістю, — тут на них чекали. Ця вулиця веде до порту? — запитав сержанта.
— Так.
— Скільки?..
— Близько двох кілометрів…
Бонне кинувся до «паккарда».
— Вони мають хвилин сім-вісім фори, — пояснив, коли автомобіль уже мчав безлюдним проспектом. — А якщо там їм доведеться чекати?.. — Комісар не закінчив свою думку, та всі зрозуміли його. Бонне не підганяв шофера, той і так робив усе, що міг.
На рейді бовваніли двоє суховантажних суден, біля пірса завмер білий англійський теплохід, чорну маслянисту воду каламутили буксири. На безлюдній набережній стояв сірий довгий «понтіак»., У нього сідав низенький, товстий, як бочка, чоловічок.
«Паккард» зупинився впритул.
— Пан Крюгер, якщо не помиляюсь? — запитав комісар, виходячи.
Товстун розплився в посмішці.
— До ваших послуг… Вільгельм Крюгер… З ким маю честь?..
Стояв, не закриваючи дверцят, нахабно дивився на Бонне і, здавалося, весь світився доброзичливістю.
Комісар глянув на море. З порту, залишаючи пінний слід, відходив присадкуватий військовий корабель. Французький прапор тріпотів над кормою.
— Невже?.. — видихнув Бонне. — Невже?..
Побачив торжество на обличчі товстуна і зрозумів, що його підозри не безпідставні. Злочинці тікали на французькому військовому судні, на кораблі, що належав його ж державі, а він нічого не міг вдіяти.
Обернувся до Крюгера з люб'язною посмішкою — не хотів виказати товстунові своїх справжніх почуттів.
— Ми вимушені були зробити у вашому готелі невеличку перевірку, — сказав.
— Кожному своє… — двозначно відповів товстун. — І що ж ви знайшли?
— На жаль…
— Ай-ай… — скрушно похитав головою Крюгер. — Когось упустили? — Він явно знущався з комісара, а той не міг навіть вилаяти його.
— Я захоплений вашими здібностями, пан Крюгер!
— Дякую… Здається, ваше прізвище — Бонне? Чув багато похвального… — товстун сів у машину. — Чудова погода, чи не так, комісаре? Сьогодні приємно зробити невеличку морську прогулянку, — засміявся переможно. — Я вам не потрібний? Заходьте, у нас непогана кухня, і я завжди радий вас бачити…
«Понтіак» повільно рушив. Навіть те, що товстун не рвонув з місця, свідчило про його торжество.
Бонне знову глянув на Море. Сторожовик зробився зовсім маленьким. Скоро він стане цяткою на обрії, а потім зовсім зіллється з ним.
Повітря над океаном чисте й прозоре, а він погано бачить — від гніву сльозяться очі. Товстун поставив йому сьогодні мат. Елементарним мат, навіть не в два, а в один хід. Бонне зітхнув і пішов до «паккарда». Треба набиратися терпіння: можливо, йому і вдасться колись відігратися.
Коли ні — що ж, так тому й бути…
Частина друга
СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ
Сіявся нудний дощ. Офіцери промокли, але трималися молодцювато: виправка виказувала їх, хоча всі були одягнуті в шинелі з солдатськими погонами. Найдовіреніші зібралися тут — сто п'ятдесят офіцерів СС, яким доручалося супроводжувати шість колон грузовиків, що йшли в Австрію.
Людина в плащі з відзначками групенфюрера СС говорила глухо, та й дощ заважав слухати, і все ж чули кожне слово:
— Панове офіцери, на вас покладається винятково відповідальне завдання: супроводжувати дуже важливий транспорт. Дорога контролюється військами… Кожна колона охоронятиметься танковим підрозділом… Не зводити очей з водіїв!.. На випадок небезпеки наказую підірвати машини…
Розходилися суворі й зосереджені. Повітря тремтіло від гуркоту дизелів, і, здавалося, холодна, вогка ніч на кожному кроці готує пастку. Дивилися на шоферів підозріливо, хоча кожен з них мав немалий стаж служби в зондеркомандах, ще раз перевіряли металеві ящики різної форми.
На ящиках — жодних написів, тільки порядкові номери. Офіцерів запевнили, що там — стратегічний вантаж, необхідний для завершення нової секретної зброї, яка повинна була забезпечити перелом у вже програній війні. Адже у гірських районах Баварії та Австрії ще діяли секретні підземні заводи — вірили, хотіли вірити в те, що ця найпотужніша зброя вже готова і лишилися дні, ба навіть години до її застосування. Тому й так прискіпливо оглядали вантаж, уточнювали систему сигналізації, ще раз інструктували шоферів.