Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Скажіть, — безцеремонно перервав його Грейт, — вже намагалися добути те золото?
— Ви трохи випередили мене, полковнику, — м'яко усміхнувся Штайнбауер. — Кілька місяців тому один чоловік мав розкрити тайник і вивезти цінності, та… — розвів руками, — він виявився типовим ослом. Контейнери з золотом зберігаються у підвалах замка зальцбурзького архієпіскопа. Це — ще не таємниця, панове, замок — середньовічний, у підземних ходах сам чорт заплутається, і тайник можна шукати, — задоволено потер руки, — і сто років… На жаль, там, де я заховав золото, зараз одна з кімнат книгосховища. Якісь древні манускрипти, рукописи, пергаменти та інші дурниці… Цей Дорнбергер діяв, як йолоп, його одразу затримали і звинуватили в намаганні вкрасти якісь книжки. Два роки тюрми, панове, і я вважаю, що він легко відбувся. Але ж тепер, крім мене, ще одній людині відоме розташування тайників, і чорт його зна, який ґедзь може вкусити Дорнбергера… Хоч як прикро, австрійські тюрми більш-менш охороняються, і ліквідувати цього осла — справа не дуже проста.
Він вимовив ці слова звичайно, наче йшлося про щось незначне і саме собою зрозуміле, а не про долю людини близької, можливо, друга, — бо кому ж ще довіриш таємницю таких величезних скарбів?
Грейт мимовільно зиркнув на Ангеля: Франц колись і лужив у Штайнбауера, був його довіреною особою, колись саме за завданням оберштурмбанфюрера інсценізували його смерть — після цього Ангель виконував якісь надсекретні завдання головного управління імперської безпеки, про які не розповів навіть Грейтові…
Франц аж ніяк не зреагував на репліку Штайнбауера: пропустив її повз вуха чи просто добре знав вдачу свого колишнього шефа і визнавав його право на подібні рішення.
Але ж таке могло трапитися не лише з Дорнбергером: хто дасть гарантії, що в них усе обійдеться?
Видно, Штайнбауер перехопив Грейтів погляд, бо одразу дав задній хід:
— Звичайно, це — у крайньому випадку, я певен, Дорнбергер мовчатиме. Та коли існує хоча б один шанс із тисячі… зрештою, ми не можемо гаяти час, тому я й розмовляю з вами, панове…
Грейт запитав прямо:
— По-перше, я хотів би знати, про яку суму йдеться? В цілому. І скільки матиму особисто я?
Штайнбауер, мабуть, давно вирішив для себе це питання. Відповів, не роздумуючи:
— Сподіваюсь, ви розумієте, що тут не може бути зрівнялівки. Крім того, я фінансую нашу е-е… операцію, забезпечую вас необхідними документами, явками тощо. Я вже не кажу про транспортування золота з Австрії. Очевидно, доведеться орендувати літак, тому, — нахилився до Грейта, — ми і спинилися на вас, дорогий полковнику. Коротше, я не збираюся торгуватися і вважаю, що по двадцять відсотків від загальної суми вам буде досить.
— І це складе?..
— У підвалах Зальцбурзького замка я заховав п'ять контейнерів з золотом, кожний з яких важить сто кілограмів.
Полковник швидко підрахував:
— Півтонни… Приблизно шістсот тисяч доларів. Отже?
— На вашу долю — сто двадцять тисяч.
— А другий тайник?
— Зараз важко дати точну відповідь. Справа в тому, що…
Штайнбауер на мить заплющив очі. Боже мій, як швидко спливає час — не встигнеш озирнутися, і вже стоїш однією ногою в могилі. Скільки років минуло з того холодного грудневого дня сорок четвертого року, а він пам'ятає все до найменших деталей, наче це відбувалося вчора…
Погода мерзенна: дощ з мокрим снігом, дощ і туман — єдина відрада, що жодна англійська чи американська свиня не з'явиться в небі і можна спокійно їхати містом, не боячись повітряної тривоги. Він сидить за кермом потужної спортивної машини — тоді він ще хизувався своєю молодістю і любив сам водити автомобіль, незважаючи на те, що був одним в найуславленіших есесівських офіцерів рейху і обіймав секретну посаду в головному управлінні імперської безпеки.
Ось і потрібний будинок на околиці Страсбурга. Чавунна огорожа, від воріт — асфальтована дорога до будинку. Двоє есесівців перевіряють документи. Попереду — броньований «хорх» Кальтенбруннера. Обличчя свого шефа Штайнбауер не бачить, але добре уявляє, як дивиться Кальтенбруннер на вартових: спокійно і пронизливо. Певно, нема в Німеччині есесівця, котрий з першого погляду не впізнав би шефа головного управління імперської безпеки, та порядок є порядок, і Кальтенбруннер сам би наказав розстріляти вартових, коли б вони не перевірили в нього документи.
«Хорх» повільно рушив, і Штайнбауер під'їхав до брами. Поки есесівці вивчали його папери, озирнувся й помахав рукою оберштурмбанфюреру — пасажиру «опель-адмірала», який зупинився позаду мало не впритул до його машини.