Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Кепі…
Той зірвав з голови. Полковник зиркнув на Ангеля.
— Швидше… — вислизнув за двері.
Схопив велику урну з сміттям і потягнув до машини.
Другий сміттяр удав, що допомагає йому.
— Ключ в автомобілі, — шепнув. — Хазяїн чекатиме на проспекті… третій квартал…
Грейт, не відповідаючи, вирвав у нього урну, і сміттяр зник за дверима. Поліцейський, здалося, глянув на полковника пронизливо, та Грейт, не поспішаючи, висипав сміття в машину, повільно повернувся до поліцейського спиною й попрямував назад.
Ангеля ще не було в сміттєзбірнику, і Грейт вилаяв його, у думці останніми словами. Залишалося ще три урни — він підняв одну й поніс на витягнутих руках, не відчуваючи ваги, бо боявся забруднитися. Але вчасно згадав, що справжній сміттяр ніколи не нестиме так — він уже призвичаївся і до смороду, і до бруду, це для нього — робота, а на роботі слід економити сили. Перехопив урну спритніше, приловчився й висипав сміття одним рухом. Стукнув навіть по дну урни й потяг її недбало, тримаючи лише за одну ручку.
Ангель чекав на нього, затиснувши під пахвою саквояж. Полковник розлютився:
— Ви що!.. Не розумієте?.. — вихопив саквояж, поклав до урни, присипав сміттям. — Тягніть ту, — вказав на ще одну урну, — висипайте і одразу до кабіни… Я сам відтарабаню урни назад…
Та Ангель виявив витримку. Поки Грейт тягав назад урни, Франц утрамбовував сміття, правда, намагаючись триматися до поліцейського спиною. То нічого, що той стовбичить метрів за п'ятнадцять і навряд чи може розпізнати його — береженого й бог береже…
Полковник ішов із сміттєзбірника повільно, хоча хотілося бігти. Обійшов машину ззаду і сів за кермо. Лише тепер відчув себе впевненіше, а то ходив, як під дулом пістолета.
Ангель став на підніжку… Збагнув, що машина пройде мало не впритул до поліцейського — стоячи на підніжці, можна було повернутися до нього спиною. Крім того, бачив, що так роблять сміттярі: їм нема коли розсиджуватись — до наступного будинку два кроки…
Машина, зробивши крутий поворот, виїхала на вулицю. Поліцейський лише глянув на неї, відступив, пропускаючи. Полковник увімкнув пряму швидкість, натиснув на акселератор. Зараз поворот — і все!
В останній момент Ангель озирнувся й побачив: поліцейський біжить слідом за ними, витягаючи пістолет і щось викрикуючи…
Коли сміттярі почали лаятися, мовляв, у поліції свої справи, а, в них — свої, сержант викликав шефа. Той розпорядився:
— Нехай працюють. Тільки подивіться, щоб був порядок…
Поліцейський, який стояв біля сміттєзбірника, зрозумів цю вказівку правильно: двоє сміттярів під'їхали, двоє й поїдуть. Він байдуже спостерігав, як тягають урни. Перед цим зазирнув у сміттєзбірник — там нікого не було — і перейшов на той бік вулиці. Від машини та урн смерділо. Крім того, не все одно, де стояти: він не випустить з будинку нікого — тільки цих двох, у комбінезонах.
Поліцейський добре бачив, як сміттярі відтягли останні урни. Один сів за кермо, другий став на підніжку нехай їдуть спокійно. Машина пройшла повз нього мало не впритул, він сковзнув поглядом по спині сміттяра, по його ногах і раптом побачив, що той якось дивно взутий: у м'які кімнатні пантофлі.
Поліцейський збагнув — тут щось не гаразд. Закричав:
— Стій!
Але машина рвонула вперед і вже завертала за ріг. Висмикнув пістолет і встиг вистрілити по шинах, та не влучив.
Сержант вискочив з вестибюля.
— Ти стріляв?
— Сміттярі!.. — тільки й вимовив поліцейський. — Треба наздогнати!..
Він кинувся до сміттєзбірника, зазирнув за урни — нікого. Вдарив плечем об двері, які вели до приміщення, — замкнуті. Вискочив на вулицю й побачив, що сержант уже сідає в автомобіль.
… Бонне, почувши постріл, підбіг до вікна. Номер, в якому він знаходився, був на другому поверсі, і, побачивши, що сержант біжить до поліцейського «паккарда», комісар відчинив вікно, перекинув тіло через підвіконня і стрибнув. Підошви ніг припекло, та біль одразу відпустив, Бонне перебіг вулицю і кинувся на заднє сидіння «паккарда», що загальмував біля нього. За ним, неввічливо відштовхнувши комісара, ввалився поліцейський, який зчинив тривогу.
«Паккард» на повороті заскреготав гальмами: провулок короткий і невідомо, куди повернули сміттярі.
Сержант висунувся по груди з вікна, гукнув постового. Той показав праворуч.
Поки «паккард» набирав швидкість, поліцейський устиг розповісти, що трапилось.
Бонне голосно вилаявся.
— Проґавили, — виніс присуд, — ех, удруге проґавили!..
— Не все ще втрачено… — спробував заперечити сержант.