Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Хто там?
Почув голос слуги, який приносив їм їжу:
— Відчиніть…
Грейт пошукав ногами пантофлі, глянув на годинник. Чорти б його забрали, було умовлено, що їх розбудять о сьомій, а зараз початок п'ятої. О восьмій Крюгер повинен заїхати за ними.
Полковник позіхнув і відчинив двері. Пробуркотів:
— Для чого такий поспіх? — Але, побачивши стурбоване обличчя слуги, захвилювався: — Що трапилось, Мартін?
— У готелі поліцейська облава!..
Полковник ступнув крок назад.
— Ти що?.. Яка облава?..
На порозі другої кімнати з'явився Ангель. Стояв у розстебнутій піжамі, певно, все чув, бо дивився злякано.
— Швидше за мною, — сказав Мартін, — у нас ще в шанс…
— Що ти надумав?
— Одягайтеся — і вниз!
Полковнику не треба було повторювати: піжама полетіла просто на підлогу, застебнув лише два ґудзики на сорочці і потягнувся по брюки. Але чому Ангель стовбичить на порозі?
— Ви що, не чули? — сердито кинув пошепки. — Чорт, куди задівалися шкарпетки? — Нагнувся й витяг з-під ліжка. А Ангель лише знімає піжамну куртку. — Швидше, Франц, зараз тут буде поліція!..
Коли Грейт уже одягнувся, Ангель лише застібав ґудзики на сорочці. Потягнувся за піджаком, забувши про піжамні брюки. А Мартін нетерпляче переступав з ноги на ногу на порозі.
Полковник підштовхнув Ангеля — чорт з ними, з брюками, можна і в піжамних! — і Франц, схопивши саквояж, мовив:
— Я готовий…
Мартін зробив знак іти за ним. Навшпиньках проминули коридор, спустилися крутими сходами. Мартін відімкнув якісь двері, і вони потрапили в коридор, що вів із кухні до сміттєзбірника. Пробігли ним і зупинилися біля великих, оббитих залізом дверей. Поруч — вузьке, брудне, заґратоване вікно. Мартін визирнув і одразу заховався. Полковник також потягнувся до вікна, та слуга зробив застережливий жест.
— Там поліція!
— Якого ж чорта?.. — зло просичав полковник, та Мартін пояснив:
— Портьє увімкнув секретну сигналізацію і розбудив мене. Я встиг подзвонити хазяїну… Чекайте, ось і вони…
На вулиці зупинилася машина, на високих тонах почали лаятися. Мартін обережно визирнув у вікно.
— Дай боже… дай боже… — прошепотів, і полковник зрозумів, що слуга хвилюється.
Грейт сперся плечем на вогку холодну стіну. Спалах енергії, коли він за хвилину встиг одягнутися, минув, і полковник відчув якесь розслаблення, навіть по-зрадницьки трусилися коліна. Мабуть, тому, що не знав, яке лихо з ними зараз трапиться, і не міг впливати на хід подій. Намацав пістолет у кишені. Зрештою, можна спробувати прорватися.
— У тебе є ключ? — запитав у Мартіна, кивнувши на двері.
— Так.
— Скільки там поліцейських?
До полковника поверталася енергія: підійшов до вікна, витягуючи пістолет. Мартін зупинив його. За стіною знов почулися голоси, загарчав мотор, і машина почала розвертатися.
Мартін, присівши під вікном, де скло зовсім затягло павутинням, визирав, нігтем проколупавши маленьку дірочку. Заскрипіли. завіси важких залізних дверей. Мартін інстинктивно відсахнувся од вікна, та одразу знову прилип до своєї дірочки. Кілька секунд дивився, шепочучи щось про себе, потім випростався і обтер піт з чола.
— Ну, тепер усе гаразд…
Полковник став на його місце, визирнув. Побачив капот грузовика, а на тому боці вулиці — поліцейського.
— Що ти теревениш! — тицьнув пальцем у вікно. — Там…
— Спокійно! — обірвав його Мартін, і це було настільки неприродно для завжди стриманого і ввічливого слуги, що полковник остовпів. — Зараз я все поясню… Машину прислав хазяїн. Це — сміттярі, їх пропустила поліція, вони зараз зайдуть сюди, і ви натягнете їхні комбінезони…
— Ну, і що ж… — не зрозумів Ангель, та полковник лише відмахнувся від нього.
Мартін став біля дверей, відімкнув їх, обережно визирнув у щілину.
Сміттярі гуркотіли ящиками, і цей гуркіт увірвався в коридор якось по-діловому й підбадьорив усіх трьох. Полковник, не чекаючи нагадування, стягав з себе куртку. Побачивши, що Ангель отетеріло дивиться на нього, визвірився:
— А вам що, потрібне особливе запрошення?
Той тремтячими руками почав розстібати ґудзики. До коридора заскочив один із сміттярів. Глянув на полковника, наче приміряючись — був трохи нижчий за Грейта, та, зрештою, яке це мало значення? — скинув комбінезон і потягнувся за полковниковими брюками.
Грейт витяг із куртки бумажник, пірнув у комбінезон, на ходу застібаючись.
— Ну? — нетерпляче простягнув руку.
— Що? — не зрозумів сміттяр.