Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Фонетичний матеріал було отримано з записів підслуховування, де Аліса в дядьковій присутності практикувалась у слованській мові. Часом вони вдвох навіть вели бесіди, хоча й тоді здебільшого говорила Аліса, а сер Генрі лише зрідка вставляв короткі репліки — він так і не зміг нормально опанувати слованську.
На основі цієї лінґвістичної інформації, фахівці-філологи склали словник та посібник з граматики слованської мови і розробили курс її інтенсивного вивчення. Цей курс упродовж останніх восьми місяців проходили всі члени сформованої Старшим Куратором групи майбутніх розвідників. Зрозуміло, що Кейт і Джейн, для яких слованська була геть чужою, постійно пасли задніх. Проте й між ними двома спостерігався значний відрив, бо завдяки своєму абсолютному музичному слухові й більшій кількості вільного часу, Джейн значно випередила брата. Та загалом, вони обоє вже були готові до того, щоб більш-менш вільно спілкуватися з мешканцями Західного Краю на найпростіші побутові теми.
„Поки лише в теорії,“ — уточнив про себе Кейт, разом з сестрою розглядаючи мапу. — „А як буде на практиці, побачимо…“
— Ось, поглянь, — озвався Кейт, тицьнувши пальцем у правий верхній кут мапи. — Невеличка країна Саамі, розташована на північно-східній околиці Сканського півострова, за полярним колом. Щось віддаленіше й неприступніше годі шукати.
— Авжеж, — погодилася Джейн. — Географічно вдалий вибір. Дуже сумнівно, щоб ми зустрілися тут з нашими „співвітчизниками“, або з людьми, що там бували. А ти бодай щось знаєш про Саамі?
— Нічогісінько, — відповів Кейт. — Пошукаю в Марічиних книжках, може, щось знайду про цю країну. Або виберу для нас іншу „батьківщину“, таку саму віддалену й неприступну. Але в будь-якому разі назвемося нашими справжніми іменами, для вуха слованів вони звучатимуть досить по-чужоземному — а це все, що нам потрібно. Ми брат і сестра, прибули до Галосагу… Ну, над метою нашої подорожі треба ще подумати.
Джейн знову сіла, склала руки на столі й увіткнулася підборіддям у кулак.
— Один день у цьому світі дорівнює двом нашим. Скоро батько з мамою почнуть нас шукати.
— Краще не думай про них, — порадив Кейт. — Не мордуй себе. Цим ти нічого не зміниш, тільки ще дужче засмутишся.
Вона гірко зітхнула:
— Легко сказати „не думай“. Я не можу не думати про маму. На батька мені начхати, але мама… Вона дуже хвилюватиметься за нас. Чого доброго, вона подумає, що ми… що ми загинули!
„А ми справді можемо загинути,“ — зненацька подумав Кейт. — „Хтозна, як поведеться замкова варта, коли помітить нас…“
— Годі, Джейн! — твердо промовив він. — Заспокойся. І, мабуть, тобі варто поспати.
Сестра заперечно похитала головою:
— Я не зможу заснути.
— Зможеш! Мусиш! Тобі необхідно виспатися. Я ще не вирішив, коли ми спробуємо вибратись із замку, але точно знаю, що це стане можливим лише після того, як ти гарненько відпочинеш. Інакше ми точно попадемося. — Кейт узяв її за лікоть і змусив підвестися. — Ходімо. Зараз ляжеш у ліжко й заснеш. Зрозумій, так треба.
Дослухавшись до його вмовлянь, Джейн покірливо пішла за ним. У спальні Кейт підійшов до ліжка й відкинув убік хутряне покривало.
— Постіль чиста, хоч і не свіжа, — сказав він. — Її не міняли щонайменше два місяці, відколи Маріка оселилась у Норвіку. Але ми не в тому становищі, щоб вередувати. Раджу роздягтися, так ти краще виспишся. А я буду в кабінеті.
Проте Джейн схопила його за руку.
— Стривай, не йди. Мені страшно самій. Побудь зі мною, поки я засну.
— Гаразд, — сказав він і відвернувся, щоб вона роздяглася.
Коли Джейн скинула верхній одяг, лягла і вкрилася до плечей ковдрою. Кейт присів на край ліжка.
— Тобі зручно? — запитав він.
— Так, — відповіла вона. — Постіль м’яка… Але цей запах! За два місяці так і не вивітрився.
— Який запах?
— „Шанель номер п’ять“. Терпіти її не можу.
— Через Маріку?
— Через неї, — підтвердила Джейн. — Нам за Алісою було так добре, а ця мала відьма все зіпсувала. Ненавиджу її!
Кейт не зміг стримати зітхання.
— Колись ти неодмінно покохаєш хлопця…
— Затули пельку, — промимрила Джейн і перекинулася на бік, спиною до брата. — Не потрібні мені твої хлопці, щоб їх покорчило. І взагалі, не смій повчати мене. Це моє життя, лише моє. Ти втратив право втручатися в нього ще десять років тому… До речі, — додала вона після короткої паузи. — Якщо нам пощастить, і ми виберемося з замку, то назвемося не братом з сестрою, а подружжям.