Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Де ти їх узяв?
— У скрині.
— Я бачила. А як вони туди потрапили?
— Аварійний запас, — пояснив Кейт. — Звісно, я не чекав на таку катастрофу, але передбачив можливість пошкодження Ключа. Це дозволило б мені протриматися кілька днів до чергового візиту Маріки.
Джейн вихопила з його рук пляшку, відкрила її і зробила кілька жадібних ковтків. Кейт поклав консерви на стіл, знову схилився над скринею й дістав з неї прозорий поліетиленовий пакет з розкладним ножем, виделкою, двома пачками сигарет та запальничкою.
— А ти справді передбачливий, — сказав Джейн і повернула йому пляшку. — Хочеш?
Кейт випив трохи води, заґвинтив кришку на пляшці, потім розкрив ножем бляшанку з шинкою.
— Ось, поїж.
Запрошувати сестру двічі не довелося. Підсунувши стільця, вона влаштувалася за столом і взялася до їжі. Кейт сів у крісло, закурив сигарету і став чекати.
Вгамувавши свій голод, Джейн нарешті сказала:
— Дякую, Кейте. Ти мене просто врятував. Я повечеряла десять годин тому.
— Тоді вся бляшанка твоя.
— А як же ти?
— Я не голодний, — відповів він. — А ввечері розділимо другу. У ґардеробній, серед старих речей, сховано ще один такий комплект, тож двійко днів ми точно протягнемо.
— А потім? — запитала Джейн, продовживши їсти.
Кейт посунувся вперед і струсив попіл у чорнильницю. Він уже переконався, що цим нічого не псує, бо чорнильниця слугувала лише окрасою — для письма Маріка користувалася кульковими ручками з їхнього світу.
— Отже, — заговорив Кейт, — міркуймо логічно. Насамперед, чи варто ховатися тут і чекати на появу Маріки? Гадаю, що ні. Звичайно, існує ймовірність, що найближчими днями вона завітає сюди через братів портал за деякими речами. Але на це покладатися не можна. Вже чотири місяці Маріка мешкає в Норвіку, тому все, що може їй знадобитися, тримає при собі.
— Якщо вона повернулася в цей світ, — зауважила Джейн, — їй буде потрібне тутешнє вбрання. І не тільки їй, а й Алісі.
— Потреба в одязі може виникнути не зразу. Зваж, що Маріка не якась провінційна шляхтянка, а сестра князя, земельного воєводи, і цей замок — не єдине її житло. Якщо вона повернулася до рідного світу, то оселилася в одному з родинних маєтків. А там, без сумніву, вона має свій ґардероб.
— І справді, — погодилася Джейн.
— Далі, — продовжував Кейт, — Марічин брат Стен зараз відсутній у своїх володіннях. З останніх підслуханих нами розмов Аліси та сера Генрі ми знаємо, що два місяці тому за місцевим часом він вирушив завойовувати імператорську корону. Гадаю, боротьба ще триває. Та навіть якщо він став імператором, то тепер сидить у столиці, Златоварі, а сюди навідується лише вряди-годи. Розраховувати на його появу найближчим часом було б занадто оптимістично.
— Отже, виходу в нас не залишається, — похмуро підсумувала Джейн. — Ми мусимо відкритися мешканцям замку і сподіватись на те, що незабаром Маріка або Стен одержать про нас звістку. В найближчому оточенні князя-Конора неодмінно мають бути інші Конори. І бодай одного з них він напевно залишив тут, щоб той тримав його в курсі всіх справ.
— Безумовно. Але це крайній і дуже небажаний вихід. До з’ясування всіх обставин нас точно кинуть за ґрати, а тебе ще й… з тобою може статись і щось гірше.
Джейн здригнулася і, миттю втративши апетит, відсунула вбік бляшанку з недоїденою шинкою.
— Ти пропонуєш вибратися з замку?
Кейт кивнув:
— Гадаю, варто спробувати. І що швидше, то краще. Якщо нас схоплять, тоді автоматично вступить у дію варіант з ув’язненням. Принаймні ми зчинимо багато галасу, і тим раніше Маріка та Стен почують про незвичайних крадіїв-чужоземців, що пробралися до їхніх покоїв. Особливо, коли ми вперто наполягатимемо, що добре знайомі з Марікою.
Джейн ненадовго задумалася, відтак кивнула:
— Добре, годиться. Припустімо, ми вибралися з замку. Що буде з нами далі? Ми не маємо місцевих грошей, наш одяг викличе підозри, з першого ж слова нас викриють, як чужинців. Не мине кількох годин — і нас заарештують.
— Не конче, — заперечив Кейт. — Це велике портове місто, а в кожному порту чужинці не дивина. В Середньовіччі ще не винайшли віз та паспортів, тож нас матимуть за тих, ким ми назвемося, поки не спіймають на брехні. Що ж до місцевого вбрання, то тут його вдосталь — і чоловічого, й жіночого. Ви з Марікою майже однакового зросту, у вас схожі фігури, тому будь-яка її одіж підійде й тобі. А для себе я підшукаю щось із речей її брата. Якось я приміряв один з його камзолів — він вищий за мене й ширший у плечах, але не настільки, щоб його одяг висів на мені мішком. Головне для нас — потрапити до міста і, видавши себе за багатих чужоземців, улаштуватися в гарному готелі. А потім ми купимо собі все необхідне.