Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Це теж дуже небезпечно, — заперечив Ель Сордо. — Може, навіть ще небезпечніше.
— Я легко можу уявити собі, що з того вийшло б, — сказав Роберт Джордан.
— Висадити в повітря цей міст уночі було б легко, — сказав Ель Сордо. — Але якщо ти кажеш, що це треба зробити вдень, усе ускладнюється.
— Я знаю.
— А що, як ти все ж зробиш це вночі?
— Мене розстріляють.
— Цілком можливо, що нас усіх постріляють, якщо ти зробиш це вдень.
— Для мене особисто це не так уже й важливо, оскільки міст буде знищений, — сказав Роберт Джордан. — Але я розумію, щб вас тривожить. Удень ви не зможете організувати відступ.
— Ет, треба буде, то зможемо, — сказав Ель Сордо. — Але я хочу, щоб ти зрозумів, що тривожить людей і чому вони сердяться. Ти говориш про перехід до Гредоса, як про звичайний воєнний маневр. А тим часом ми можемо дістатися до Гредоса тільки дивом.
Роберт Джордан мовчав.
— Послухай мене, — сказав Ель Сордо. — Я сьогодні багато балакаю. Це для того, щоб ми зрозуміли один одного. Ми тут узагалі тримаємося дивом. Диво це можливе завдяки лінощам і глупоті фашистів, але колись вони схаменуться. Щоправда, ми дуже обережні і тут, у горах, сидимо тихо.
— Я знаю.
— Але після твого мосту нам доведеться забратися звідси. І ми мусимо добре обмізкувати, як саме це зробити.
— Зрозуміло.
— Отож-бо, — сказав Ель Сордо. — Ну, їжте вже. Давно я не був такий балакучий.
— Я ще ніколи не чула, щоб ти так багато балакав, — сказала Пілар. — Може, через оце? — вона піднесла склянку.
— Ні,— похитав головою Ель Сордо. — Це не через віскі. А через те, що мені ще ніколи не треба було стільки сказати.
— Я ціную твою допомогу й твою відданість Республіці,— сказав Роберт Джордан. — І розумію труднощі, що виникають у зв'язку з часом, на який призначено операцію.
— Годі вже, — сказав Ель Сордо. — Ми тут для того, щоб зробити все, що можна. Але це складна річ.
— А на папері дуже проста, — всміхнувся Роберт Джордан. — На папері міст треба зруйнувати в ту хвилину, коли почнеться наступ, щоб перерізати шосе. Дуже просто.
— Хай би вони нам раз дали зробити щось на папері,— сказав Ель Сордо. — Щоб ми і придумали, й виконали все на папері!
— Папір усе витримує,— пригадав прислів'я Роберт Джордан.
І багато на що придається, — сказала Пілар. — Es muy util. Хотіла б я саме так скористатися з твого наказу.
— Я й сам хотів би, — сказав Роберт Джордан. — Але так ніколи не здобудеш перемоги.
— Авжеж, — сказала жінка. — Мабуть-таки, не здобудеш.
— А знаєш, чого б я ще хотіла?
— Піти до Республіки, — сказав Ель Сордо. Він нахилився ближче до неї, прислухаючись здоровим вухом до її слів. — Уа fras, mujer[44]. От виграємо війну, і тоді скрізь буде Республіка.
— Ну, гаразд, — сказала жінка. — А тепер, бога ради, давайте їсти.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
По обіді вони вийшли з табору Ель Сордо й рушили стежкою вниз. Ель Сордо провів їх до нижнього поста.
— Salud, — сказав він. — Увечері побачимось.
— Salud, camarada, — відповів Роберт Джордан, і всі троє пішли стежкою далі, а Глухий стояв і дивився їм услід. Марія обернулася й помахала йому рукою, і Ель Сордо відповів їй іспанським недбалим і коротким рухом руки вгору, — ніби відкидаючи щось геть, — мовляв, — навіщо якісь там прощання. За столом він сидів у тій самій хутряній куртці, навіть не розстебнув її, і під час обіду поводився бездоганно чемно, старанно повертав голову, щоб краще чути, і знову перейшов на рубану іспанську мову, розпитуючи Роберта Джордана про становище в Республіці. Але видно було, що він хоче якнайшвидше спекатися їх.
Коли вони зібралися йти, Пілар сказала йому:
— Ну, то як, Сантьяго?
— Ніяк, жінко, — відповів Глухий. — Все гаразд. Я подумаю.
— Я також, — сказала тоді Пілар і весь час, поки вони спускалися крутою стежкою між соснами — спускатися нею було легко й приємно, не те що підніматися, — не вимовила жодного слова. Роберт Джордан і Марія також мовчали, і всі троє йшли швидко, аж поки стежка стала спинатися круто вгору другим схилом лісистої долини й урешті вибігла з лісу на галяву.
Травневий день був гарячий, і, коли вони здолали половину останнього підйому, жінка раптом зупинилась. Роберт Джордан теж зупинився і, обернувшись назад, побачив, що на лобі у неї ступив рясний піт. Йому здалося, що її смагляве обличчя зблідло, шкіра набрала жовтавого відтінку, а під очима залягли тіні.
44
Ти підеш жінко (ісп)