Твори в 4-х томах. Том 3

Роберт Джордан сидів позад неї.

— Не кажи так, — мовила Марія.

— Так, хай бере тебе, — сказала Пілар, дивлячись кудись убік. — Я не хочу тебе. Але я ревную.

— Не кажи так, Пілар, — сказала Марія,

— Так, хай бере тебе, — сказала Пілар і обвела пальцем навколо мочки її вуха. — Але я дуже ревную.

— Але ж, Пілар, — мовила Марія. — Адже ти сама казала мені, що між нами нема нічого такого.

— Що-небудь таке завжди є,— сказала жінка. — Завжди є щось таке, чого не повинно бути. Але в мене такого немає. Це правда, що немає. Я тобі зичу щастя й нічого більше.

Марія мовчала, намагаючись лежати так, щоб Пілар не важко було підтримувати її голову.

— Послухай, guapa, — мовила Пілар і стала неуважно обводити пальцем чіткий контур її щоки. — Послухай, guapa, я люблю тебе, але він може взяти тебе, бо я не tortillera[45], а жінка, створена для чоловіків. Це правда. Але мені приємно отак, серед білого дня, казати, що я тебе люблю.

— Я тебе теж люблю.

— Qué va. Не верзи дурниць. Ти навіть не розумієш, про що я кажу.

— Розумію.

— Qué va, що ти розумієш? Ти створена для цього Inglés. Це відразу видно, і нехай так і буде. І я на це погодилася. На щось інше я не погодилася б. Я нормальна жінка. І я кажу тобі тільки правду. Небагато знайдеться людей, що казатимуть тобі правду, а надто жінок. Я ревную тебе й так кажу, і це правда. Кажу відверто.

— Облиш, — сказала Марія. — Облиш, Пілар.

— Por qué[46] облиш? — сказала жінка. — Я говоритиму, доки мені не набридне. Ну ось, — вона нарешті глянула на дівчину, — тепер мені набридло. Більше я нічого не казатиму, зрозуміло?

— Не треба про це, Пілар, — сказала Марія.

— Ти дуже милий зайчик, — сказала Пілар. — А тепер прийми голову, бо з мене вже вивітрилася дурість.

— Це зовсім не дурість, — мовила Марія. — А моїй голові дуже зручно лежати.

— Ні, прийми її,— сказала Пілар і, підклавши свої великі руки під голову дівчині, трошки підняла її.— Ну, а ти чого, Inglés? — спитала вона, ще підтримуючи голову дівчини й дивлячись на гори. — Чи тобі кіт язика відкусив?

— Не кіт, — сказав Роберт Джордан.

— То який же звір тобі його відкусив? — вона опустила голову дівчини на землю.

— Ніякий, — відповів Роберт Джордан.

— Виходить, сам проковтнув?

— Може, й так.

— Ну, і як, смачно було? — Пілар обернулася до нього й усміхнулась.

— Не дуже.

— Я так і думала, — сказала Пілар. — Я так і думала. Тепер я віддам тобі твого зайчика. Я зовсім і не хотіла відібрати в тебе твого зайчика. Це гарне ім'я для неї. Я вранці чула, ти називав  її так.

Роберт Джордан відчув, що червоніє.

— Важка в тебе вдача, — сказав він їй.

— Ні,— сказала Пілар. — Я така проста, що мене не відразу збагнеш. А тебе важко збагнути, Ingles?

— Ні. Але й не дуже легко.

— Ти мені подобаєшся, Ingles, — сказала Пілар. — Потім усміхнулася, нахилилася вперед і, усміхаючись, похитала головою. — От якби я могла відібрати в тебе зайчика, а в зайчика — тебе!