Твори в 4-х томах. Том 3

— Тут надто довго нічого не робилося, і вони забули про небезпеку, — сказав Ель Сордо.

— Сьогоднішні літаки їм нагадали, — сказав Роберт Джордан. — На мою думку, вам навіть зручніше було б діяти з Гредоса.

— Що? — спитав Ель Сордо й подивився на нього зовсім потьмянілими очима. Запитання прозвучало не дуже доброзичливо.

— Звідти вам зручніше буде робити вилазки, — сказав Роберт Джордан.

— Он як, — сказав Ель Сордо. — Ти знаєш Гредос?

— Знаю. Звідти ви могли б нападати на залізничну магістраль. Могли б руйнувати колії, як ми робимо на півдні, в Естремадурі. Це краще, ніж повертатися на територію Республіки, — сказав Роберт Джордан. — Тут із вас більше користі.

Пока він говорив, обличчя Ель Сордо й Пілар усе хмурнішали.

Ель Сордо ззирнувся з Пілар.

— Ти знаєш Гредос? — спитав він. — Справді?

— Так, — відповів Роберт Джордан.

— А куди б ти пішов?

— Куди-небудь в Барко-де-Авіла. Там краще, ніж тут. А діяти можна на головному шосе і на залізниці між Бехаром і Пласенсією.

— Дуже важко, — сказав Ель Сордо.

— Ми діяли на цій самій залізниці в куди небезпечніших місцях — в Естремадурі,— сказав Роберт Джордан.

— Хто це — ми?

—Загін guerrilleroa[41] з Естремадури.

— Великий?

— Близько сорока душ.

— А той, із слабкими нервами й чудним ім'ям, — теж був звідти? — спитала Пілар.

— Так.

— Де він тепер?

— Загинув, я ж казав тобі.

— Ти теж звідти?

— Так.

— Ти не здогадуєшся, що саме я хочу сказати?

Я припустився помилки, подумав Роберт Джордан. Я сказав іспанцям, що ми робили щось краще за них, а тут не слід говорити про свої заслуги й подвиги. Треба було похвалити, а я почав їх повчати, і вони розгнівалися. Ну що ж, або вони перекиплять, або ні. В Гредосі, звичайно, з них було б куди більше користі, ніж тут. Це видно хоча б із того, що вони тут більше нічого не зробили після нападу на поїзд, який організував Кашкін. Та й ця операція була якоюсь надзвичайною. Фашисти втратили один паровоз і кількох солдатів, а тут розповідають про це, як про найвизначнішу подію за всю війну. Може, зрештою, сором змусить їх піти в ті гори. Так, але можливо також, що вони мене витурять звідси. В усякому разі, перспективи не блискучі.

— Слухай, Inglis, — сказала Пілар. — А як твої нерви?

— Добре, — відповів Роберт Джордан. — О'кей.

— Бо той останній динамітник хоч і знав своє діло, але нерви мав слабенькі.

— Бувають і серед нас нервові люди, — сказав Роберт Джордан.

— Я не кажу, що він був боягуз; він був молодець, — вела далі Пілар. — Але надто багато балакав, і все якось по-чудернацькому. — Вона підвищила голос. — Правда ж, Сантьяго, останній динамітник, той, що підірвав поїзд, був трохи дивакуватий?

— Algo raro, — кивнув Ель Сордо, і його очі, немов круглий отвір на кінці трубки пилососа, обмацали все обличчя Роберта Джордана.— Si, algo raro, pero bueno[42]