Твори в 4-х томах. Том 3

— Ти вже сиди тихо й не вчи нас, що ми маємо робити далі, добре, Inglés? Повертайся до Республіки, дівку бери з собою, а тут ми самі вирішимо, де нам помирати.

— Де нам жити, — сказав Ель Сордо. — Заспокойся, Пілар.

— І жити, й помирати, — сказала Пілар. — Хто-хто, а я знаю, чим усе це скінчиться. Ти гарний хлопець, Inglés, але не вчи нас, що ми маємо робити потім, як ти зробиш своє діло.

— Це твоє діло, — сказав Роберт Джордан. — Я сюди не хочу втручатися.

— Вже втрутився, — сказала Пілар. — Бери свою стрижену хвойду й повертайся до Республіки, але не хряскай дверима перед носом у тих, хто в цій країні народився й був відданий Республіці ще тоді, коли в тебе на губах молоко не обсохло.

Марія саме підходила стежкою й почула останні слова Пілар, та знову розпалившись, крикнула Робертові Джордану. Марія енергійно закрутила головою й застережливо посварилася на Роберта Джордана пальцем. Пілар побачила, що Роберт Джордан дивиться на дівчину й усміхається, обернулася до неї й сказала:

— Так. Я сказала — хвойда, і сказала те, що думаю. І катайте собі вдвох до Республіки, а ми сидітимем у Гредосі й їстимемо козячий послід.

— Хай я буду хвойда, коли ти так хочеш, Пілар, — мовила Марія. — І певно, я справді хвойда, коли ти так кажеш. Тільки вгамуйся. Що це з тобою?

— Нічого, — відповіла Пілар і сіла на колоду; голос її був спокійніший, в ньому вже не дзвеніла металева лють. — Я тебе зовсім не вважаю хвойдою. Але мені дуже кортіло б піти туди, де Республіка!

— От і підемо всі разом, — сказала Марія.

— Справді,— підхопив Роберт Джордан. — Коли вже ті гори так не подобаються тобі.

Ель Сордо широко всміхнувся.

— Гаразд, побачимо, — сказала Пілар, тепер уже зовсім заспокоївшись. — Дайте мені склянку того чудного напою. Мені в горлі пересохло від люті. Побачимо. Побачимо, що буде.

— Розумієш, товаришу, — пояснив Ель Сордо. — Найважче те, що це доведеться робити вранці.— Він більше не сипав куцих фраз і дивився Робертові Джордану у вічі спокійно й твердо; не допитливо й не підозріливо і без недбалої зверхності старого вояка, що раніше прозирала в його погляді.— Я розумію твій план і знаю, що треба знищити пости й потім прикривати міст, поки ти робитимеш своє діло. Все це я чудово розумію. І все це було б легше зробити вдосвіта або надвечір.

— Так, — відповів Роберт Джордан. — Іди погуляй ще трошки, добре? — сказав він Марії, не дивлячись на неї.

Дівчина відійшла так, що їхніх голосів уже не було чути і сіла, обхопивши руками коліна.

— Бачте, — вів далі Ель Сордо. — Зробити все це неважко. Але потім, серед білого дня, відійти звідти буде куди складніше.

— Слушно, — сказав Роберт Джордан. — Я про це вже думав. Адже й мені доведеться відходити при денному світлі.

— Ти один, — мовив Ель Сордо. — А нас багато.

А що, як ми після вибуху повернемося до своїх таборів і дочекаємося темряви, а потім уже вирушимо далі? — сказала Пілар, піднісши склянку до губ і знову відставивши її.