Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.
Встав дід рано і пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже:
— Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.
Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться.
— Другий раз мене обманюєш!
Іде дід знову до Вітра. І скаржиться:
— Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.
А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:
— Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку.
Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: «Два з сумки!» Як вийшли два з сумки, як зачали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. «Два в сумку!» — крикнув він, і тих два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корчмар. «О, старий знайомий прийшов!» Та садить діда за стіл. Наїлися, напилися. А корчмар запитує:
— Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй.
Дід і каже:
— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б'ють до смерті. Корчмар кричить:
— Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, най він мене лишить живого!
Узяв дід скатерку й гаманець.
— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку й пішов.
Приходить дід додому, а баба знов свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе». Та відкрив сумку.
— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б'ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув:
— Два в сумку!
Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває, — їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл. Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі:
— Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів.
Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.
І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.
— Здрастуй, діду!
— Здрастуйте.
— Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є.
— Еге, — каже дід, — є.
Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому й питає діда:
— Де ж твій чудесний гаманець?
Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові:
— Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, віднеси в мою бричку і поклади під сидіння.
Дід почав просити пана:
— Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.
А пан не хоче й слухати. Забачив дід, що не впросить, та й каже:
— У мене ще одна цікава річ є.
Та відкрив сумку і крикнув:
— Два з сумки! Рахуйте панові кості!
Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу! Пан кричить не своїм голосом:
— Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого!
А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крикнув:
— Два в сумку!
І закрив сумку.
Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли-пили і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.
Попеловий коржик
Жив собі Гаврило. Він не мав ніякого маєтку, зате була купа дітей у хаті. Щоб їх прогодувати, ходив до багачів та панів робити.
Одного дня Гаврило сказав жінці:
— Нема тут життя, бо моя правда записана на піску, а кривда — на камені. Піду я у світ. Спечи мені коржик на дорогу.
— А з чого я тобі спечу? Муки немає, — каже жінка.
Зажурився чоловік. Не помандрує ж він у світ з порожньою тайстрою. Жінка йому порадила:
— Піди до багача і попроси хоч жменю муки.
Гаврило подався до багатія:
— Так і так, я хочу йти шукати гараздів. Треба спекти коржик на дорогу. Може б, ви дали мені муки? Я вам робив цілий рік, а заробив на сіль до оселедця.
Багач почухав потилицю і не відповів. Покликав свою жінку і щось шепнув на вухо. Вона вийшла з хати й невдовзі повернулася.
— Я там приготувала тобі мішок муки, — сказала біднякові.
Гаврило дуже втішився, що буде тепер мати не лише на коржик, але й дітям лишиться. Підняв мішок на плече — й додому.
Жінка теж зраділа. Та розв'язала, а там — попіл.