Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

А дядько йому і каже:

— А як не заведуться весь вік, то й служитимеш?

Він йому відповів:

— Служитиму, але дозвольте мені бігати з поля додому, коли мене дрік кусатиме.

Багач дозволив.

От вони рано запрягли воли з дядьком і поїхали в степ. Той Іван і каже дядькові:

— Ой дядечку, мене дрік кусає!

Він каже:

— Скоріш біжи додому!

Той Іван побіг додому і слухає під вікном. А тітка розмовляє з попом:

— А що буде, як Іван застане?

Каже:

— Сховаєш мене в телятник.

От Іван кричить:

— Одчиніть!

Тітка та заховала попа в телятник. Він увійшов у хату та каже:

— Ви сидите дома, а бугай уліз між телята та й поле.

— Оце ж, — каже тітка, — Боже мій. Я ж тільки що з телятника. Там нема ніякого бугая!

— Ану, світіть, — каже, — тітко, свічку.

Засвітила тітка свічку. Іван узяв палицю, і пішов у телятник, і каже:

— Оце наше теля і оце наше теля, а оце не наше. Чого воно сюди заплуталось?

І почав бить попа палицею. Попобив він того попа і пішов на степ. От він прийшов на степ, дядькові не признається.

Той дядько і питає:

— Де ж ти гуляв, Іване?

А він каже:

— Ой дядьку, хіба мені гульня? Я ледве живий додому дійшов!

От на другий день знов каже:

— Мене дрік кусає!

— Біжи, — каже дядько, — скоріше додому.

Він побіг додому. Підійшов до хати і слухає, що примовляє піп з дядьковою жінкою. Піп і каже:

— Ну, що буде, як Іван застане? Він мені так набив боки тоді, що я ледве доплівсь.

— Стій! Не журися. Я тебе сховаю на горищі у вовну. Він тебе не знайде там.

Той Іван одчиняє хату, каже:

— Кип'ятіть воду, та ще й багато, відер двоє, а то й троє.

— А нащо це тобі?

— Еге ж! Як не треба? Ви сидите дома, а нічого не знаєте? Скоро міль усю вовну поїсть.

Та тітка накип'ятила води. Каже:

— Наливайте двоє відер.

Набрали двоє відер води кип'яченої, засвітили свічку і лізуть на горище. Той Іван ллє воду і приказує:

— Ой, буде тобі, вража міль, тітчину вовну їсти!

Вилив одне відро, бере і друге. Піп з усіх чотирьох схватився з бочки та не попав на драбину — та в дірку з горища.

Іван з горища — та за попом. Тітка — за Івана і придержала його. Прийшов Іван на степ, дядько і питає:

— Де ти ходиш? Може, до дівчат, та не признаєшся?

А Іван і каже:

— Е, ні. В суботу признаюсь.

От на третій вечір пішов Іван знову додому. Став і слухає під вікном. От піп і розмовляє з нею:

— Ти знаєш що: мабуть, я буду йти додому, а ти завтра навариш хорошого обіду, горілки купиш і принесеш мені на степ обідать.

А Іван все це слухає під вікном.

— Я буду, — каже піп, — недалеко села орати, і у мене сірий і білий віл. Ні в кого таких не буде.

Іван послухав під вікном і пішов собі в степ. Перед обідом пішов до другого табору, до сусіда, та й каже:

— Дайте мені, тітко, сірого платка. — Він перев'язав вола свого сірим платком та й каже дядькові: — Ну, лягайте спать, а я поорю ще до обіду.