Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Той дядько з ляку:
— А чого ж це так?
— Нас, — каже, — буде жінка з попом труїть. Ну, запрягайте воли, дядьку, будем їхати додому.
Той дядько запрягає воли, сідають і їдуть додому.
От приїжджають вони додому, а жінка:
— Скоріше, скоріше, чоловіче, в хату. Я вже й обідать вам наготовила. Сама і бикам дам.
Іван і каже:
— Ну, беріть же, дядьку, мішалку добру в хату, і я візьму собі.
От вони увійшли в хату, поставили мішалки в кочерги і посідали за стіл. А піп сидить під ліжком, дивиться, як будуть труїться. От вони їдять м'ясо, а жінка питає:
— Ще вам?
Вони, як будто поніміли, мурчать.
— О, — каже, — слава Богу, вже і поніміли.
А батюшка виглядає з-під ліжка.
— Став швидше киселю, щоб посліпли і нічого не бачили.
Вона їм поставила киселю.
— Став, — каже, — швидше вареники, щоб поглухли.
Вона поставила і вареники.
— Став, — каже, — швидше горілку та огірки.
Як випили горілку, а огірки під себе — подавили, будто полопались.
От той батюшка вискочив з-під ліжка.
— Слава Богу, вже нема їх!
І почали танцювати, плигати з жінкою з радощів. З долівки — на піч, а з печі — додолу і мекають по-козячому, а Іван і каже дядькові:
— Вставайте, дядьку, вже кози завелись!
От вони встали і давай бити попа…
Піп та селянин
Був один бідний чоловік, а мав велику сім'ю. Раз лиш на казанні вчув, як піп звертається до людей:
— Люди мої, громадо, приносіть на Боже, хто що може, і Господь нагородить вас сторицею.
Дома чоловік каже своїй жінці:
— Небого, маємо багато діток, а жиємо бідно. Отець духовний у церкві виголосив, що хто дасть на боже, того Господь нагородить сторицею… Може би, щось понести?
— Чоловіче, ти здурів? Таж у нас лиш одна корова на обійстю. Ані овечок, ані свині.
— Мовчи… Біг нам заплатить, а отець духовний нас похвалить!
Повів селянин корову на попівське обійстя. Піп записав у церковну книжку. І корівка ходить пастись разом із попівськими коровами.
Раз пастух на толоці заснув, а худоба заблудила… Селянська корова попрямувала до свого старого ґазди й повела за собою й попівські.
Чоловік зрадів:
— Ну, жоно, ти не вірила, що ми будемо нагороджені. Диви: наша корівка привела ще десять.
А жона лише головою покрутила:
— Дурний тебе піп хрестив. Від тебе їх ще ниньки заберуть. Най лиш дозвідає піп.
І раз лиш почали слуги шукати корів.
— Ану, погляньте до того селянина, — порадив піп, — може, його корова повела й наших…
Пішли до нього, а корови й справді тут. Але селянин не дав. Тоді прийшов сам піп…
— Що ти, Василю, вчинив?
— Нич. То мене Господь нагородив.
— Недобре, Василю, робиш! Ти чужі корови присвоїв.
— Як чужі? Хіба ви, отче, з казальниці неправду говорили? Це ви своє слово не держите?
Зажурився піп… Думає собі: сміх буде, перед народом стану брехачем, коли Василь почне всім говорити.
— Слухай, Василю, не фіглюй… Одну корову собі бери, а інші віддай.
— Я не фіглюю, отче… Як вам дуже жаль, беріть собі ви одну…
І піп мусив піти геть.
Чоловік заґаздувався. І ще й тепер ґаздує, якщо не вмер.
Піп у бочці
Проходила раз жінка коло попової хати, а він до неї стиха:
— А-хи!
Прибігла вона додому і каже чоловікові:
— Знаєш, проходила я коло батюшчиної хати, а він до мене стиха: «А-хи!», а я налякалась і побігла…
— Дурна, — каже чоловік, — чого налякалась? Кашляй до нього теж: «А-хи!» А як спитає, коли до тебе приходити, то кажи — увечері.
Так вони і умовились. Пішла жінка коло попової хати, а піп до неї:
— А-хи!
А вона до нього:
— А-хи!
Він тоді:
— Коли до тебе прийти?
А вона:
— Увечері, як по'їде чоловік до млина.
А чоловік її цілий день порався коло клуні, виносив мішки з висівками і поїхав до млина.
От лише смеркло, а піп до неї вже йде, кладе на стіл півока, а жінка виймає вареники… Тільки вони посідали, як надворі:
— Тпру!.. гов!..
А жінка, наче злякалась, кричить:
— Чоловік приїхав, батюшко! Де я вас подіну?
Піп туди, сюди, нема де заховатися. Тоді жінка й каже:
— Скакайте в цю бочку.
А в тій бочці було трохи малясу, піп скочив, загруз у маляс і сидить, не ворухнеться. Жінка ту бочку зверху й накрила.
Чоловік, буцім нічого не знає, заходить до хати, сідає за стіл, випили вони з жінкою півока, поїли вареників і полягали спати.
На ранок роздер чоловік подушку, висипав пір'я в бочку з малясом і кличе сусідів, щоб допомогли йому цю бочку на віз висадить.