Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Той дядько ліг спати під возом, а тітка несе попові їсти, та не попала до попа, та попала до свого Івана, робітника, каже:
— Драстуй, Іване!
— Драстуйте, — каже, — тітко! О! А чого це ви сюди попали?
— Та оце ж, — каже, — так, мій голубе, матушка сказала, щоб я понесла батюшці їсти. Шукала я, шукала я, та ніяк не попаду. Та оце до вас прийшла.
— Ну, ідіть, — каже, — тітко, коло воза з дядьком посидьте, а я понесу батюшці їсти.
Він узяв, поставив ту їжу на борозні і пішов до батюшки. Каже:
— Знаєте що, батюшко? Казали дядько, що прийдуть і сокирою зарубають вас.
— Оце, — каже, — спасибі, Іване, що сказав.
Та й поглядає на Івана, щоб він не бив. Той Іван повернувся од попа до дядька та й каже дядькові:
— Казали батюшка, щоб ви прийшли з сокирою та наладнали їм букаря.
Той дядько взяв сокиру та іде до батюшки. Батюшка як угледів, що дядько йде з сокирою, та й почав тікати — і бички покинув. Дядько прийшов до букаря, походив, походив кругом — все справне, а сам собі і думає: «Чого ж батюшка втік?»
От дядько іде до свого воза. А тітка сидить з Іваном. А Іван уже бреше тітці:
— Ось дивіться, тітко, дядько йде злий-злий, з сокирою. Мабуть, вас зарубає!
Та тітка схватилась з-під воза і тікать додому. Дядько питає:
— Чого то тітка побігла, наче полуумна?
— Та то ж, — каже, — в селі горить ваша хата, а вона побігла тушить.
Той дядько сокиру не покинув та й побіг за тіткою. Тітка, як оглянеться, що дядько біжить.
— Ой, — каже, — битиме мене! — Та як упаде навзнач. А дядько добігає. Так вона куди там! У ліс сховалась. А дядько побіг у село. Іван слідом за дядьком. Поки дядько ставок обминув, а Іван скинув штани та перебрів. Прийшов до лісу, де високий дуб стояв. Виліз на дуба, закутався у лозу і дожидає. От дивиться: дядько побіг. Позаду тітка біжить. Прибігла до того дуба та й каже:
— Люди старі казали, що на оцім дубі Бог сидить. — І каже: — Божечку, божечку, чим би їх, сукиних синів, потруїть? — це про Івана і свого чоловіка.
А Іван з дуба обзивається, будто би Бог.
— Хорошим, — каже, — м'ясом, та кисілем, та варениками, та горілкою, та огірками солоними.
— А од чого ж вони будуть труїться?
А Іван з дуба:
— Од м'яса поніміють, од кисілю посліпнуть, од вареників поглухнуть, а од горілки не встануть, а од огірків, — каже, — полопаються.
— Ну, — каже, — спасибі, Боженьку, спасибі!
А бог:
— Спасибі, спасибі!
Той Іван зліз з дуба і пішов на табір. От дивиться — дядько іде.
— Ти ж, — каже, — Іване, казав, що хата горіла.
— Та то, мабуть, вихор замів, а мені здалося, що ваша хата горить.
От на вечір Іван каже:
— Буду йти додому.
Той дядько каже:
— Візьми бики та й поїдеш.
Той Іван запріг у передок, прив'язав цеп довгий-довгий. Дядько і питає:
— Нащо ти цеп узяв?
— Так мене, — каже, — коло лісу часто дівка лякає, а я й хочу зачепить цепом та й притягти до вас.
От той Іван приїжджає додому. Спинив воли потихеньку і слуха під вікном. От той піп і каже:
— Ну так що, Ганно?
— Еге! — каже. — Батюшко, не журіться. Я молилась Богу, так Бог сказав мені, чим їх потруїть.
А піп і каже:
— Ой, заживемо, Ганно!
От той Іван:
— Тпр, гов! — будто він тільки що приїхав.
А піп і каже:
— Ой, куди ти мене сховаєш?
Каже:
— В сундук, де попіл.
А у їх кожну суботу тільки вивозили попіл. Закон такий був. Заховала попа, вийшла і каже:
— Чого це ти, Іване, приїхав?
Каже:
— Оце ж я приїхав того: солонець на ниві завівся, так я хочу взять сундучок з попелом і посипать ниву, бо завтра субота, щоб раніш пошабашить.
— Ну, лягай, — каже, — засни, а вдосвіта і поїдеш.
— Та ні! — каже. — Буду зараз. Давайте ключ до сундучка.
— Та я і ключ загубила.
— Давайте, давайте!
Дала ключ, Іван і виносить сундук. Прив'язав далеко-далеко цепом од передка той сундук і каже:
— Гей, поїхали!
Котиться сундук ззаду, а піп перекидається у сундуці. От він з гори та на гору, з гори та на гору, а піп кричить у сундуці. І хотів до дядька одвезти попа, а туман накотив, і він заблудив. От тоді зустрічає пан Івана.
— Що це ти, — каже, — везеш у сундуку?
Каже:
— Оце ж, паночку, піймав чорта.
— Невже? Покажи ж, який він.
Каже:
— Ви злякаєтесь.
— Ні, — каже, — я стану з ружжом і зразу уб'ю, як вискочить.
Той як одкрив сундук, піп як вискочить з сундука, пан як закричить:
— Калавур! — і ружжо загубив, злякався.
От той Іван приїжджає до табору та й каже дядькові:
— Ну, — каже, — дядьку, оце сьогодні нам кінець життя.