Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Те саме мусив робити і я. Та, вибравшись до сходів, нараз аж похолов. Я відчув, як попереду коливається повітря від чийогось дихання. Але то була тільки луна мого власного судомного віддиху, що відбивався від стіни й линув назад, торкаючись мого обличчя.
Бога ради, остерігав я себе подумки, не перечепися через власну ногу, йдучи вниз сходами!
Коли я вийшов з будинку Фанні, біля тротуару на мене чекав лімузин «дюзенберґ» випуску 1928 року з шофером за кермом. Грюкнули дверцята, ми рушили, і тільки на півдорозі до Венеції шофер на передньому сидінні скинув кашкет, труснув волоссям і перетворився на…
Констанс Реттіґан, Допитувачку.
— Ну? — холодно запитала вона. — То Фанні стривожена чи не стривожена?
— Страшенно стривожена, але стривожив її не я.
— Не ви?
— Не я, хай вам чорт, а тепер спиніться на першому ж розі й висадіть мене, до бісової матері!
— Як на соромливого хлопчика з півночі Іллінойсу, ви надто колоритно висловлюєтесь, містере Гемінґвей.
— Гаразд, до біса ці балачки, міс Реттіґан!
Цього було досить. Я побачив, що вона трохи знітилась. Як видно, зрозуміла: ще трохи — і між нами все буде скінчено.
— Констанс, — поправила мене, вже спокійніше.
— Констанс, — повторив я за нею. — Хіба ж я винен, що люди топляться у ваннах, забагато п’ють, падають зі сходів чи їх забирає поліція? А чому ви самі не зайшли сьогодні в будинок? Ви ж давня-предавня подруга Фанні.
— Я боялася, що коли вона побачить нас разом, очі в неї геть вилізуть на лоба і ми їх потім не вправимо назад.
Вона скинула швидкість з істеричних сімдесяти миль на годину до знервованих шістдесяти двох. Але руки її так учепилися в кермо, наче то були мої плечі й вона трусила мене.
Я сказав:
— Ви б краще зовсім забрали її звідти, раз і назавжди. Вона цілий тиждень не спить, і вже це може її вбити, просте виснаження. На самому майонезі душа в тілі довго не вдержиться.
Констанс зменшила швидкість до п’ятдесяти п’яти.
— Вона дала вам доброго чосу?
— Тільки назвала мене тифозною вошею, як і ви. Схоже, я тепер для всіх мов той цап, що розносить чумних бліх. Що там діється в будинку, те діється, але призвідець цього — не я. А до всього Фанні й сама вчинила якусь дурницю.
— Яку?
— Не знаю, вона мені не сказала. Одначе в чомусь себе винуватить. Може, ви з неї витягнете. Я маю таке моторошне відчуття, що Фанні сама напитала собі лиха.
— Яким чином?
Лімузин сповільнив швидкість до сорока. Констанс дивилася на мене в дзеркало заднього огляду. Я облизнув губи.
— Я можу тільки здогадуватись. Щось там у неї в холодильнику, сказала вона. Мовляв, якщо з нею щось станеться, то щоб я заглянув у холодильник. Боже, яка дурниця! Може, ви ще б повернулися туди сьогодні, сама, та подивились у той клятий холодильник, розібралися б, що там до чого і яку халепу накликала Фанні в будинок, так що тепер аж себе не тямить із жаху.
— О Боже милостивий, — прошепотіла Констанс, заплющивши очі. — О свята Діво Маріє…
— Констанс! — заволав я.
Бо вона, не дивлячись, проскочила на червоне світло.
На щастя, бог був із нами й звільнив нам дорогу.
Вона зупинила машину проти входу до мого помешкання і, поки я відмикав двері, стала за мною, а тоді просунула голову всередину.
— То оце тут народжуються всі геніальні твори?
— Невеличкий клаптик Марса на Землі.
— Це Келове піаніно? Я чула, одного разу любителі музики хотіли було його спалити. А ще колись усі Келові клієнти набилися до перукарні й зчинили страшний ґвалт, показуючи свої чудернацькі зачіски.
— Кел робив своє діло як міг.
— Ви останнім часом заглядали у дзеркало?
— Він старався.
— Тільки з одного боку голови. Коли знов будете у мене, нагадайте про це. Мій тато був ще й перукарем. І мене навчив. Чому ми стоїмо на порозі? Боїтеся, щоб сусіди чогось не подумали, якщо ви… А чорт! Здається, хоч би що я сказала, щоразу влучаю в ціль. Ви справді така щира душа? Відколи мені минуло дванадцять, я не бачила жодного соромливого чоловіка.