Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Ага...
— Хай, каже, не турбуються. Скоро, мовляв, ще дам звістку.
— Та-ак...
— От і все.
— Зрозумі-іло...
Олексій чекав запитань, їх не було. Товстун мовчав і дивився Олексієві просто в очі, марно клацаючи ножицями в повітрі,
— Коли що треба, я в штабі працюю... писарем, — сказав Олексій. — Спитати Михальова.
Він одірвався від паркана і пішов, не озираючись, але відчуваючи, що товстун дивиться йому вслід.
Олексій повернувся до штабу похмурий і сів переписувати якісь накази. Доводилося все обмірковувати заново. Невдача зламала такий простий і ясний план. Чому? В розмові з товстуном він поводився правильно і пішов теж вчасно: настирливість відразу ж видала б його. Може, шурин просто злякався, а після одумається і все-таки прийде дізнатись про долю свого нещасливого родича? Навряд. Видно, стріляний горобець, почув недобре. Ех, треба було не з ним розмовляти, а підстерегти Ванду, сестру: з жінками все-таки легше... Звичайно, дурна макітра заднім розумом тільки й сильна.
Так Олексій картав себе доти, поки від цього пустого заняття його не відірвав голос чергового по штабу:
— Михальов, на вихід! Приймай гостей: дамочка до тебе прийшла!
Писарі, радіючи нагоді відірватись од роботи і позубоскалити, загомоніли:
— Спритний хлопець! йде коли хоче. За які заслуги!
«Ну, почекай же! — подумав Олексій, ідучи до виходу. — Сказано, дома чекати, зайвий раз людям очі не мозолити». Він вирішив, що прийшла Маруся.
Але біля виходу, замість Марусі, стояла висока, худа жінка з припухлим від недавніх сліз обличчям. Лише побачивши її опуклі водянисті очі і біле, немов кислотою травлене волосся, Олексій догадався: Ван-да, уроджена Солових. У нього радісно забилося серце.
Перебираючи бахрому хустки, жінка злякано дивилась на озброєних людей, що снували біля штабу.
Олексій пройшов повз неї і, злегка зачепивши ліктем, неголосно кинув:
— Ходімо...
Жінка здригнулася, стиснула бахрому в кулаці і пішла за ним.
Олексій звернув в один провулок, в другий, шукаючи найзатишнішого куточка. Знайшовши безлюдний тупи-чок, він зупинився і почекав жінку. Вона підійшла, дивлячись на нього з острахом, недовір'ям і надією.
Він раптом відчув усю складність свого завдання.
Солових був врангелівським шпигуном і справедливо повинен був понести кару. Така логіка великої боротьби, яку вони вели, і навіть тінь жалю до нього не тривожила Олексія. Але зараз перед Олексієм стояла жінка, для якої плюгавий олешківський телеграфіст був рідною людиною — братом. Страх за його долю пригнав її сюди, незважаючи на небезпеку. Чоловік, мабуть, не пускав... Плакала: он як опухло обличчя. І все-таки прийшла... Олексій згадав свою Катерину. Та, напевно, теж прибігла б, забувши про все на світі, щоб почути про нього звістку. І Глущенко не зміг би перешкодити. Де вона тепер?..
- Ви сестра Владислава? — спитав він.
Вона мовчки кивнула.
- Я з ним сидів у ЧК три дні...
— Він живий?
— Живий... Передавав уклін. Говорив, щоб не побивалися за ним.
Ці слова подіяли якраз протилежно. Жінка почала глибоко дихати, повіки її почервоніли.
— Ви не плачте, — півголосом сказав Олексій. — Може, ще обійдеться...
— За що... його... схопили?
— Точно не скажу. Адже там не дуже розбалакаєшся. Тільки, здається, влип він ні за що. Але Владислав не втрачає надії. Сподівається вилізти і вам просив це передати. І ще говорив, нібито якийсь чоловік повинен вам повідомити про нього...
Це був пробний хід, але жінка піддалася на нього.
— Так, так, — сказала вона, — справді, заходив якийсь... Тільки ми не знали, вірити йому чи ні. Чоловік у мене такий підозріливий... Він і про вас погано подумав, ви вже пробачте, такий час...
Олексій великодушно махнув рукою:
— Пусте. Тепер до кожного треба з перевіркою... А коли він заходив, при білих?
— Ні, пізніше.
«Марков, — подумав Олексій, — кому ж іще?»
— А ви, пробачте, як туди потрапили? — несміливо спитала жінка.
Олексій в кількох словах розповів їй про «м'ясний бунт» в госпіталі, і як його для острашки взяли в ЧК, і як у камері подружив з Солових... Він сказав, що годують у ЧК цілком пристойно і жити можна. Головне, одкрутитись від обвинувачення. Адже там теж не звірі, чого попусту базікати, даремно не розстрілюють...
— Коли мене відпускали, мені Владислав сказав: передай, уклін Ванді (вас же Вандою звуть?) і чоловікові її, Володимиру, а також їй, — Олексій понизив голос.
— Кому «їй»? — жваво спитала Ванда.