Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Троє полонених переступали з ноги на ногу біля дверей, чекаючи своєї черги, і з шанобливим переляком розглядали грізного чекіста; четвертий тупцювався перед столом. Це був непоказний чоловічок в англійській шинелі, яка висіла на ньому, наче на кілку.
Побачивши Олексія, Федя занепокоївся.
— Ага, приїхав! — якось вже надто радісно закричав він.— Виконав складне бойове завдання? Придушив місцеву контрреволюцію?
Полонені витріщилися на Олексія, вирішивши, що перед ними дуже великий начальник червоного ЧК.
Не даючи здивованому таким прийомом Олексієві відповісти, Федя пояснив:
— Довелося зайняти твій кабінет. У мене в кімнаті зараз не можна, там вирішується одна дуже таємна справа...— І, повернувшись до полонених боком, моргнув Олексієві лівим оком: мовляв, мовчи.
Ніякої кімнати, навіть постійного місця у Феді не було, і він боявся, щоб Олексій нескромним зауваженням не підірвав його авторитету. Олексій це зрозумів і промовчав.
Федя, треба зауважити, високо цінив його стриманість, особливо після спіймання сигнальника: Олексій нікому не сказав, що в ту ніч Федя прогавив Крученого. А оскільки один шпигун був усе-таки спійманий, то честь цієї операції поділялася між ними нарівно.
Бачачи, що з боку Олексія його авторитету не загрожує ніяка небезпека, Федя впевнено продовжував допит:
— З яких будеш, Петро Кисельов?
— По селянству ми...— гугняво відповідав полонений.
— Ти в нас стріляв?
Полонений похнюпився.
— Говори як на сповіді! Не бійся..
— Стріляв...
— Навіщо стріляв?
— Наказали...
— Хто наказав?
— Взводний, хто...
Пронизливо дивлячись на нього, Федя підвищив голос:
— А ти знав, що стріляєш у Радянську владу, в твою ж рідну селянську владу?
— Знав...
— Так навіщо стріляв?
— Та наказували ж!
— А ти розумієш,— розтягуючи слова, спитав Федя,— що тобі за це належить?
Полонений подивився на носки черевиків, пом'явся і невпевнено промовив:
— Розстріляти мене, бо ж, правда, знав...
— А! — задоволено посміхнувся Федя.— Розумієш, що розстріляти за це мало! Ну, то йди. В інший раз розбирайся! йди по коридору ліворуч, останні двері, до товариша Павликовича. Він тебе направить, куди треба...
В такий же спосіб допитавши решту полонених, Федя відпустив їх і, відразу втративши солідність, кинувся до Олексія.
— Здоров, Альошко! Приїхав!.. Цілий? — говорив він, обмацуючи Олексія, наче не вірячи, що це справді він, у плоті й крові.
— Ти що тут наробив, чекіст? — спитав Олексій, показуючи на книги Воронька, з яких була знята ряднина.
— А що? Я тільки подивився.
— Почекай, приїде Воронько, він тобі покаже... Федя зневажливо свиснув:
- Сьогодні не приїде, а завтра я — ф'ють, і шукай вітра в полі.
- Що таке?
— їду на відповідальне завдання! — урочисто оголосив Федя.
— Куди?
— В Олешки. Цілу групу посилають і мене теж.
— Навіщо?
— В Олешках контра розходилася. Наших з-за рогу б'ють. Словом, треба все викрити. Найбойовіших хлопців підібрали. Я, між іншим, не набивався, мене Величко призначив.
— Правда?
— Що я, брехатиму?! Олексій побіг до Величка.
— Правда, що в Олешки їде група?
— Їде.
— Відпустіть мене з ними, товаришу Величко!
— Там людей досить.
— Товаришу Величко, арештований Середенко, мірошник, показує, що Кручений зараз в Олешках. Прошу дозволити мені продовжити цю справу.
Величко зім'яв пальцями нижню губу, подумав.
— Ходімо до Брокмана,— сказав він. Голова ЧК зустрів Олексія привітно.
— А, мандрівник! Чого прийшов?
— Просить послати його з групою Іларіонова,— сказав Величко.— Дізнався, що Кручений в Олешках.
Олексій доповів про свідчення мірошника.
— Чутки не перевірені,— сказав він,— але все-таки... Адже я один знаю його в обличчя, товаришу Брокман.
— Ти... Як ти думаєш? — спитав Брокман у Величка.
— Я так вважаю: з Іларіоновим ми його не пошлемо. Стривай, стривай,— спинив він Олексія,— поїдеш окремо. Ти в ЧК нова людина, ще не примелькався, це треба використати. Зведемо тебе з Корольовою...
— З якою Корольовою?
— Є одна в Олешках. Жила там при білих, надійна людина. Зв'язуватиме тебе з Іларіоновим. Сам тримайся окремо: Олешки — маленьке містечко, вмить усе буде відомо. Іларіонова я попереджу. Тепер щодо обстановки. Крученого, звичайно, спіймати треба, але дивись не захоплюйся, справа не тільки в ньому. В Олешках штаб групи військ. Через місто йдуть війська. Зараз там саме місце для шпигунів. Останнім часом вони вбили трьох командирів і шість червоноармійців. Ясно, в місті зграя, а твій Кручений, якщо він в Олешках, мабуть, не остання спиця в їхньому колесі. Думаю, ось як треба діяти...