Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Але ж якої він гидоти мусив бути невидимим свідком! Одностайне рипіння дерев’яного тапчана, що служив Володимирові за ліжко... чмокання од поцілунків... переривисте дихання... деякі відривчаті речення... — теє до Лаговського доносилося зовсім виразно; він наче сам там був у Володи-мировій кімнаті, він наче сам бачив, що там продіялося. Щоб нічого не чути, Лаговський засунув голову під подушку і міцно притиснув подушку руками; та й тоді йому трохи здавалося, ніби він знов чує всю мерзоту, що коїться в сусідньому покої: а в серці заклекотіла аж ненависть проти Володимира за всеньку ситуацію, яку він з його вини мусив оце перебувати.
Лаговський не одтуляв подушки дуже довгий час. Коли нарешті він насміливсь і визволив свою голову, в сусідньому покої вже було тихесенько: не чути було ані Амалії, ані Володимира. Двері були вже одімкнуті. Професор вийшов на свіже повітря, втяг його в себе повним ротом і пішов, тяжко задуманий, повільною ходою на вулицю. В своїй задумі він побрів, без шапки, куди очі глядять: щоки йому так сильно пашіли, що бажалося тільки йти та йти під подувом свіжого приморського вітреця-брізи. Вернув він додому вже зовсім пізно вночі. Молодші Шмідти вже поснули, а у Володимира світилося світло: він, лежачи, ще читав книжку. Лаговський, замість перейти до своєї хати, як воно було б натурально, освітленою кімнаткою Володимировою, прокрався тихесенько, навшпиньки, через темну, неосвітлену кімнату по-снулих Костянтина та Аполлона. Скоро він заснув.
XVIII
Володимир устав другого дня не в гуморі: професор помітив це ще тоді, як будив його. І цілий день Володимир кис, а надвечір, як надіходив був кінець лекції Лаговського з Зоєю, то Володимир, передше за братів, сам без них, увійшов до вітальні Андропулів, де та лекція одбувалася, і приніс туди з собою капелюх і ковіньку Лаговського. Це він зробив на те, щоб Лаговський не мав уже чого заходити по капелюх та по ковіньку до себе в кімнату та й щоб не зустрівся там з Костянтином і Аполлоном. Таким способом Володимир потяг його проходитися тільки вдвох із собою.
161
— Думаю, що для вас особливої великої шкоди з того не буде, коли не доведеться вам один якийсь вечір у своєму житті вести з братами патетичну декадентську балачку про красу туапсинської природи... природи, яка, запевне, всім уже нав’язла в зубах і набридла, а вихваляється тільки з принципу та з традиції... — так казав він Лаговському, помітивши, що той чогось не говіркий, йде собі мовчки і ніби нудиться. — Таки-бо так! Вам перебутися без тих розмов — великої шкоди не буде... а мені тії обов’язково патетичні розмови так уже набридли, що хоч з Туапсе через них утікай!.. Тому-то мені й заманулося, хоч на сьогодні, трохи од них одпочити... А чи знаєте що? Зараз прийде пароплав. Замість блукати по горах, по лонах природи, ходім подивимося на пароплав та на живих людей...
Вони пішли на пристань. Як звичайно буває перед приходом пароплава в Туапсе, тут коло пристані згуртувалося багацько люду, багацько всяких типів, і європейських, і східних. Володимир з професором стали трохи оддалік і приглядалися до всієї тієї публіки та до міцних турків-чов-никарів, що виряджали свої каюки й спускали в море. Обидва мовчали.
— Знаєте, що я думаю, коли дивлюся на цю людську масу? — ліниво й повільно проказав Володимир. — Дивлюся та й думаю: скільки тут народу крутиться — то кожен-кожен із тих людей був колись бездушною, мінеральною краплиною сперми... Кажу «мінеральною», хоч, напевне, не знаю, чи це так, бо я не натураліст і не лікар... але пригадую, що сперма складається нібито переважно з фосфору... Т-а-а-а-а-к...
Володимир нудно позіхнув. Професор мовчав. У душу його набігала іронія: проти волі згадувалася вчорашня антипатична сцена, якої він був близьким, сусіднім свідком.
— Подивіться на всіх цих людей, що тут погуртувалися, — тяг далі Володимир. — Невже й вам не приходить у голову думка: кожен-кожен із них є ніщо, як результат акту спарування?.. Невже вам не здається, що над головою кожного з них мріє високо в повітрі переплетена в обіймах пара його батьків, au flagrant delit, і... наче благодатне ореолове сяйво на іконах... ллється звідти фосфоричний, спермовий дощ... просто на голову кожному з цих людей, що отут стоять?.. Мені зараз здається, що цілий світ — неначе велетенський, колосальний лупанар...