Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Лаговському не любо було слухати все те, що хоч трохи вимірено було проти Шмідтів. Незабаром він попрощався з художницею і пішов додому.
XVII
Молоді Шмідти ще не повернулися з гостей додому од туапсинського пана голови, коли професор повернувся до хати. Здається, нікого й з Андропулів не було вдома: була са-ма-но служанка Амалія, та й та Лаговського не побачила, як він прийшов. Уже посутеніло. Він став серед Володимиро-вої хати. Тиша в хаті була така, що аж у вухах чулося якесь бреніння. Порожня світличка, без своїх пожильців — Шмідтів, виглядала і мовчазно, й понуро, й сиротливо.
Професор постояв, постояв... Вечірнє місячне сяйво, ще бліде, а не ярке, смутно заглядало в вікна... Перший раз за весь час свого побуту в Туапсе серце йому вколола самота. Він так уже звик був, працюючи навіть сам на сам у своїм покоїку, знати, що тут поблизу, в сусідніх покоях, сидять його молоді приятелі, — так до сього звик, що тепер, глядячи на порожню Володимирову кімнатку, радніший був з нудьги утекти геть звідси та й піти посидіти навіть у неінтересного голови в гостях, аби не залишитися тут самотою. Та подумавши трохи, Лаговський таки не пішов з дому нікуди, а увійшов до себе, зачинив двері та й, не запалюючи світла, ліг на ліжку. Він на половину роздягся й роззувся... лежав і думав.
Думав він про художницю. «Добряча з неї людина, — міркував він, — та не розуміє вона людей: ані мене, ані Шмідтів. Мене — бере та й ідеалізує, а проти Шмідтів має, либонь, якесь особисте невдоволення...»
У Володимировій світлиці раптом зарипіли і, це чути було, розчинилися двері з сіней. Лаговський хотів був уже підвестися з ліжка та піти розчинити й свої двері, між своєю хатою й Володимировою, щоб перестріти свого приятеля; тільки ж почув він, що з Володимиром пошепки розмовляє чийсь голос... Здається, жіночий?.. А так, жіночий!.. Лаговський попереду не зміркував, в чому тут діло, а вже потім розібрав, що то була Амалія.
— Ох, ні, ні! — пручалася вона. — Не хочу, не хочу!.. Незабаром усі ваші поприходять, застукають тут нас.
— Але ж не бійся! — вмовляв її Володимир. — Всі наші допіру ще засіли там у голови вечеряти... Я сказав, що в мене, мабуть, легенька пропасниця, і пішов сам додому, а вони не прийдуть скоріше як за годину.
— А професор? — боязко шепотіла Амалія.
— А професор теж кудись далеко повіявсь. Та чого тобі його боятися? Адже я візьму — замкну свої обидві двері: і оті, що йдуть сюди з сіней, і ті, що йдуть сюди із професорового покою, — і нема тобі чого лякатися!.. Одно — що він раз у раз увіходить до себе не через мою хату, а через хату братів. Друге — коли б він сьогодні й зламав свою звичку і постукався був до мене, щоб я пропустив його через свою світлицю, то я ж не одчиню!.. Гукну крізь зачинені двері, що вже ліг спати і підвестися не хочу, бо голова болить, і нехай він увійде до себе через світлицю братів, а не через мою... Будь-що-будь, він сюдою однаково не могтиме ввійти, хоч би й захотів... обидві ж двері, кажу, будуть замкнуті!..
— Ні, ні! — пручалася Амалія. Але Володимир швидше, раптово, замкнув обидві двері і присилував її тут зостатися. Лаговський, почувши брязкання од клямок і защіпок, аж остовпів, а далі, швидко підвівся, щоб вийти на другі свої двері, через кімнату Костянтина та Аполлона; тільки ж треба було попереду вдягти на себе одежу та взутися. Доки він одягавсь, почув у Володимировій кімнатці якийсь глухий гуркіт і шелест од боротьби, потім почув, що Володимир уже посадовив Амалію до себе на ліжко. Професорові зробилося бридко-бридко! Аж якийсь переляк обгорнув його!..
Він якнайшвидше доодягся й узувся і страшенно жалів, чому він одразу не обізвавсь і не перервав розмову Володимира з Амалією: не був би попався в теперішній клопіт! А тепер треба було втекти вже нишком, тихенько. Лаговський, ступаючи навшпиньки, подався до виходу, щоб видобутися геть із хати на свої другі двері — через світлицю Костянтина та Аполлона. Тільки ж, торгнувши злегенька ті двері, він на свій жах пересвідчився, що вони з того боку зачинені! Він згадав навіть, як це сталося: адже Андропули сказали їм, що нікого з хазяїв сьогодні ввечері не буде вдома, — то обидва молоді Шмідти, щоб менше дверей зоставалося незапертих, як виходили, умисне були зачинили двері між своєю і професоровою хатою од себе на защіпку, а свої сінешні двері замкнули знадвору на ключ... Що ж тепер чинити?! Посту-катися до світлиці Володимирової та перейти через неї? Це тож не випадало, бо там уже розпочалася така інтимна сцена, що сторонньому свідкові краще до неї й не підступатися... Професорові нічого інакшого не зоставалося, як лягти на своє ліжко і мовчки, зціпивши зуби, терпеливо ждати, доки Володимир випустить Амалію.