Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Такая пустая и глупая шутка!» —
згадав він собі вірш Лєрмонтова і гордо взяв читати знов книжку, силуючись нічого не чути, про що там Лаговський перегукується із своєї кімнатки з його братами.
XIX
Знов якось трапилося так, що туапсинський голова запрохав до себе на вечір усю сім’ю Шмідтів. Професор, щоб не зоставатися на той час самому, переніс свою лекцію з «трапезундською вдовичкою» замість дня на вечір.
От молоді Шмідти пішли. Професор писав, доки не посутеніло. Тоді він крізь порожню Аполлонову й Костянти-нову кімнату, де все віяло непривітною самотою, вийшов із хати і взявся за клямку тих дверей, що вели до господи Андропулів. Підвів клямку і торгнув двері. Двері не розчинялися. В вікнах у Андропулів було чорно, і все мовчало.
Постоявши трохи, професор пильніше вдивився в темні, понурі вікна, і йому здалося, що через одно з них ніби миготить слабенький промінець, — мабуть, падає на підлогу низом, з-попід дверей якоїсь освітленої сусідньої кімнати або, може, із ще дальшої, та й, очевидячки, висвічує на підлозі крізь спідню щілину зачинених дверей... Хтось мав бути вдома. Професор голосно застукотів об сінешні двері великою мідяною каблучкою, що висіла на дверях замість дзвоника, — і в відповідь на теє грюкання залунали чиїсь ступіні.
— Кім дір? Хто там? — почувся з середини голос Зоїн. Лаговський назвав себе. Загримотів засув, сінешні двері одчинилися, і він у пітьмі поздоровкався з Зоєю, стиснувши її за руку.
— Нікого вдома немає, — сказала вона, знов зачиняючи двері на засув. — Всі на довгий час пішли в гості, навіть Амалія... а мені страшно... Яка я рада, що ви прийшли! Попереду я сиділа була в вітальні, як звичайно, ждучи вас там... — коли ж у тій просторій залі мені стало здаватися, що аж у вухах щось гуде з боясті... То я перенесла світло в он той невеличкий далекий покоїк... та й заперлася... А там якось за-тишніш і спокійніш... Ходімо туди!
Вона темними горницями провела професора до того далекого покоїку та й, увійшовши туди разом з ним, знов зачинила двері. На столі стояла лампа та лежала розгорнена книжка, з якої вони вчилися.
— Чого ви боялися? — спитав Лаговський, сідаючи за стіл на кріслі і по-вчительському беручи в руки книжку; а Зоя тим часом засіла до того самого столу з другого боку, на широкій кавказькій канапі-тахті. — Невже тут у Туапсе є розбійники, чи що? — казав він, рівночасно дивлячись у книжці, чи це буде те саме місце, на якому вони були зупинилися вчора.
— Сама не знаю, чого мені так страшно... Тільки ж я так нетерпляче ждала вас, доки ви прийдете!.. Хотіла була заспівати пісню, щоб розважити себе та прогнати боясть... Співаю...
Харг|4 тохсі'у’тб атоца цои То (іоаХо|л>ро5ато...
Але пісня розтинається по порожніх покоях непривітно й понуро — я зараз і замовкла...
Лаговському кинулося на увагу, що вона змінила слова пісні, з першої особи переробила на другу. В пісні мало бути: 9Сар(&] то jceiv’ то бтоця аои. (Най я закоштую осолоди з твоїх уст, що віють ароматом мошусу та смірни), — тим часом Зоя тепер сказала: «Ти закоштуй осолоди з моїх уст». Професор підвів очі на Зою, що сиділа на тахті, та й, зустрівшись з її очима, побачив, що вони блискають якимсь гарячковим світлом. Як стій йому пригадалися Володимирові здогади. Йому зробилося ніяково, він швидше схиливсь над підручником і нервово зачав перегортати його сторінки, хоч не було жодної потреби. Він бачив, що його пальці тріпо-тять, та не міг того тріпотіння спинити, поки нарешті пальці самі собою не заспокоїлися.
Далі лекція пішла звичайним ходом. Лекція була сьогодні не легка, бо треба було систематично зрезюмувати і наново вияснити, яким способом три нечисленні форми часів російського дієслова мають відповідати безчисленним турецьким дієслівним часовим формам — формам незвичайно складним і з багатьма одтінками. Треба було, з одного боку, остаточно витолкувати Зої ту річ, якої вона вже здавна не могла як слід збагнути, а саме-іменно — витолкувати, що російське буду брать і возьму це не одно й те саме: а з другого боку, треба було вияснити ще й нову, також, трудну річ — що турецьке алырым (беру взагалі) і алыйорум (беру в оцей момент) треба однаковісінько перекладати через «беру», хоч іноді алырым має ще також значити «возьму», а не «беру». Та знов же, на біду, по-турецьки єсть свій спеціально прийдешній час аладжауым = возьму; і от Лаговському заразом доводилося сьогодні ще вияснити, яка заходить одміна між алырым та, аладжауым щоб Зоя знала, як треба перекладати обидві форми на російську мову.