Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Завдяки творам античних авторів ми маємо досить виразні свідчення про спосіб життя скіфів, їхню міфологію та релігію. Набагато менше даних про мову — її доводиться реконструювати на підставі нечисленних термінів та особистих імен, які згадують античні автори, а також сучасних іранських мов, насамперед осетинської[326]. Й зовсім мало даних про основні морально-етичні цінності (критерії істини, мораль, ставлення до людини, цінності повсякденного життя), що складають основу національної психології.
Спосіб життя, звичаї. Подібно до всіх кочовиків, скіфи вели рухомий спосіб життя, пересуваючись, за образним висловом китайських джерел, зі стадами «за водою і травою». Всі античні автори твердили, що у скіфів не було міст. Така думка панувала, наприклад, наприкінці VI ст. до н. е., під час війни з перським царем Дарієм. Але приблизно до цього ж часу відносяться й перші ознаки осілості в степовій смузі — поблизу античних міст і торжищ, що сприяло формуванню етносів зі змішаною культурою (напівеллінів-напівварварів). На зимовищах у скіфів були постійні житла, відмінні від тих, що при перекочовках встановлювали на вози. «А живуть вони у кибитках, найменші з яких бувають чотирьохколісні, а інші — шестиколісні; вони навкруг закриті кошмою й влаштовані подібно будинкам. У ці вози запрягають по дві та три пари безрогих волів... у таких кибитках містяться жінки, а чоловіки їздять верхи» [Ps. Нірр., 26]. З огляду на глиняні моделі таких кибиток, вони були різної форми та залежали від культурної традиції племені[327]. Кількістю возів і голів худоби вимірювалося, як і в наш час, багатство кочовика. Навряд чи значно відрізнялася від сучасної кочівницької їжа степових скіфів[328]. Основою її була «біла їжа» (різноманітні молочні продукти), а також м'ясо, кров і рослинні продукти, в основному зернові, які обмінювалися на продукти тваринництва або одержували як данину від землеробів. З античних центрів надходило вино, більша частина якого в VII—VI ст. до н. е. йшла в лісостепові райони.
Рис. 26. Глиняні моделі скіфських візків.
Кочовий спосіб життя вважався єдино гідним, і тільки зубожілі кочовики, що втратили худобу, переходили до осілості, землеробства й ремесла. Таких скіфи, як і всі, «що живуть зі зброї», зневажали. Втім, вже за часів Геродота поблизу Ольвії мешкало плем'я «еллінських скіфів» — калліпідів, які «взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо» [Herod., IV, 17]. Привабливі ідеали воїнства від кочових скіфів поступово переходили до їхніх осілих сусідів, у яких формується прошарок «вершництва» — військової аристократії.
Античні автори багато уваги надавали військовим звичаям скіфів: скіф п'є кров першого вбитого ним ворога, голови усіх вбитих у бою приносять до царя, з убитих здирали скальп і шкіру з правиці, із них виробляли плащі і чохли для сагайдаків. Усе це — форми ритуалізованої поведінки, головна мета якої — оволодіти «силою» вбитого ворога й скористатися нею собі на благо. З цією ж метою виготовляли келихи з черепів «найзапекліших» ворогів, зокрема й родичів.
Зовнішній вигляд скіфів можна уявити за античним вазописом архаїчного періоду. Чоловічі й жіночі (амазонки) постаті зображено в однакових костюмах мідійсько-перського типу, зручних для верхової їзди. Вони являли собою вузькі облягаючі каптани, що застібувались на лівий бік, та вузькі штани, заправлені у м'які шкіряні чобітки (скіфики), які затягувалися ремінцем на щиколотках. На головах башлики — гостроверхі або із звисаючими кінцями. Одяг виготовляли, певно, з оброблених шкір і оздоблювали гаптуванням та аплікацією. Кіммерійці та скіфи, а також інші кочовики зображувалися в схожих костюмах, що свідчить про їхній універсальний для скіфських кочовиків характер. За свідченням античних авторів, сусідні зі скіфами племена перейняли у них тип «скіфського» одягу. Про жіночий скіфський костюм архаїчного часу немає даних (амазонки одягалися в чоловічий одяг). Можливо, знатні жінки носили плаття східногрецького типу, подібно до того, в якому зображена богиня на Келермеському дзеркалі — із короткими рукавами та довгою і вузькою з візерунком спідницею із запаскою.
326
Абаев В. И. Осетинский язык и фольклор.
327
Rolle К Städte auf Pferden zur Entwiclung des nomadischen Wohmwagens // Золото Степу. Археологія України. — Шлезвіг, 1991. — С. 85—92.
328
242 Гаврилюк Н. А. Пища степных скифов // СА. — 1987. — № 1. — С. 21—34; Жуковская Н. Л. Пища кочевников Центральной Азии // СЭ. — 1979. — № 5. — С. 85—92.