Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Водночас Скіфія залишалася частиною кочового скіфо-сибірського світу, з яким підтримувалися постійні зв'язки: переміщення населення (в тому числі під час військових походів), торговельні та дипломатичні контакти тощо.

Скіфська культура з кінця V ст. до н. е. стає одноріднішою на широких просторах Степу й Лісостепу. Це деякою мірою стосується способу життя та хазяйнування, побутової культури, вірувань та обрядів, мистецтва. Рівень культурного розвитку степового населення підвищується внаслідок тісніших контактів з античними центрами. В IV ст. до н. е. з'являються ознаки кризи культури, зокрема, значне її розшарування. Культура знаті цього часу помітно відрізняється від культури простих кочовиків. Про це свідчать поховання з великою кількістю античного начиння та прикрашеного золотом одягу. Це особливо помітно в Криму, де знать була настільки еллінізованою, що важко відрізнити могили еллінізованих скіфів або синдів від еллінів. Рядове ж населення, переходячи до осілого способу життя, сприймало від еллінської побутової культури мінімум — гончарний повсякденний посуд, недорогі прикраси тощо.

Соціальні відмінності в скіфському середовищі у цей час переважають етнічні й розбіжність культурних рівнів різних соціальних груп дедалі збільшується. По декількох століттях історик і географ Страбон критично оцінював наслідки еллінської цивілізації. «Наш спосіб життя майже скрізь учинив зміну до гіршого, бо приніс розкіш, пристрасть до насолоди і для задоволення цих пристрастей безліч аморальних засобів збагачення. Така зіпсованість звичаїв значною мірою проникла й до варварів, проміж іншим до номадів. Останні внаслідок знайомства з морем одразу зробилися гіршими: почали розбійничати, вбивати іноземців і, вступаючи у стосунки з багатьма народами, переймати у них розкіш та гендлярство» [Strabo., VII, 3, 7]. Елліни постачали скіфам у значній кількості вино і тим самим сприяли надмірному пияцтву, яке навіть увійшло у приказку.

Значення скіфської культури в історії народів Північного Причорномор'я полягало в тому, що вона була об'єднуючим ґрунтом, «передавачем» культурних традицій цивілізації того часу на широких просторах степової, лісостепової й частково лісової смуг Північного Причорномор'я. В результаті її впливу відбулося «вирівнювання» рівнів соціального розвитку й синтез культур через «підшарування» сусідніх суспільств до скіфського[324]. Особливо значною була ця взаємодія в місцях тривалих контактів, пов'язаних з постійним проживанням на суміжних територіях. Ці контакти не завжди простежуються археологічними засобами, але зберігаються у мові (в топонімах та гідронімах). Лінгвісти простежують зв'язки іранських мов з мовами праслов'ян, балтів, мовами кавказьких, угро-фінських та інших груп[325].