Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Це Тім, — відрекомендувала його Тигра й без переходу продовжила: — Він мені не брат, не хлопець і не коханець. І взагалі я його погано знаю.
Я не знайшла, що сказати.
— Просто за ті два роки, що ми роз’їжджаємо разом із Тімом, я вже знаю наперед, які запитання ставитимуться, — визнала за необхідне пояснити Тигра.
Я байдуже знизала плечима, демонструючи, що мене, загалом, мало все це цікавить. І навіть те, як можна два роки роз’їжджати разом із людиною і при цьому погано її знати, не перепитала. Прилучалася до сучасної культури, вносячи в усе, що відбувалося, свою частку байдужності, яка іменувалася тут коректністю.
Тім увесь цей час мовчки дивився на всіх нас, і далі посміхаючись і похитуючи головою в такт якійсь своїй внутрішній музиці. Складалося враження, начебто все, що тут діялось, його не обходило й до нашої розмови він не прислухався. Однак коли Тигра владним жестом вказала мені на його моторолер, а я спробувала повідомити, що чудово зможу поїхати в БК на своєму «Форді», Тім зреагував, як живий.
— Машина така громіздка! — томно розтягуючи голосні, промовив він. — Сідайте. Парне катання в моді.
Настуся не дочекалася моєї реакції та хоробро сіла за спину до Тигри, що вже осідлала свій моторолер.
— Модно? Авжеж, модно, — впокорилась я. Зрештою, навіщо даремно бензин палити?
Перш ніж стартонути, Тигра з Тімом перекинулися поглядами, якими ніби взаємно знищували одне одного.
— Я зроблю тебе, хлопчику! — весело вереснула Тигра, і її моторолер загрозливо загарчав.
— І не сподівайся, ця фора надто незначна, — вищирився у відповідь Тім, киваючи на мене.
Стало зрозуміло, що ці двоє збираються влаштовувати перегони. Наша з Настусею різниця у вазі не набагато зменшувала шанси Тіма на перемогу, й Христина, яка, зазвичай, мабуть, програвала, не збиралася втрачати нагоду обігнати суперника.
— Бачила б нас мама! — захоплено закричала Настуся, коли обидва моторолери рвонули з місця.
Моя ненька завжди мала приголомшливу здатність з’являтися саме в такий ось незвичайний час і в найнесподіваніших місцях. Тому згадувати її всує не завжди було безпечно. Сестриця спохопилася, затисла рота долонею, та запізно. Гонки довелося відкласти.
— Мамо, нас там нема! — закричала Настуся вслід мамі, що вже заходила до парадного, бо не зуміла відмовити собі в задоволенні продемонструвати неньці свою супермодність.
Консервативна ненька побачила своїх дочок у товаристві кислотної молоді, та ще й верхи на моторолерах, які нестерпно дирчали, й замислено примружилася, а по тому щиросердно зауважила:
— Краще б вас не було тут.
М-да… На виховний процес наші з Настусею заняття мало були схожі. Я тимчасово залишила чужі стремена, відвела матір убік, витяглася струнко та приготувалась пояснювати.
— Це що? — таємничим шепотом поцікавилася ненька, й далі мружачись на ворожі фари моторолерів.
— Маскування, — зрештою, я майже не брехала.
— Як ти могла посадити туди дитину? — мама оформила нарешті своє занепокоєння в зв’язну мову. — Ти впевнена, що вона нічого не зламає?
— Мамо, вона вже не маленька…
— Це мене й турбує, — ненька зазирнула мені у вічі, ніби оцінюючи, й зробила відповідні висновки. Найімовірніше — невтішні, тому тяжко зітхнула та з кволою надією поцікавилася: — Георгій хоча б удома? Чудово. Виходить, він мене чаєм і напоїть. Я зараз саме з Настусиної школи йду. Ось дорогою зібралася зайти дізнатися, що у вас тут…
— Що вона знову накоїла? — я знала, що ненька навряд чи стала б заходити в школу до сестриці просто так.
— Підозрюється в організації шкільного карантину, — не без гордості повідомила мати. — Я з нею про це ще вдома поговорю…
— Тобто як? — я підозріливо скосила око на Настусю, яка корчила жахливі пики за матусиною спиною. Пики ці свідчили, що Сестрицю не надто тішать мої бесіди з матір’ю і що вона просить мерщій спровадити неньку до Жорика. Про те, яким побитом можна було організувати масовий грип серед учнів школи, ці пики нічого не пояснювали.
— Начебто умовила потрібний відсоток учнів вдати хворих… Не сама, звичайно. Разом із іншими хлопцями. Зараз же й довідки не потрібні. Неявка певного відсотка — і вчителі самі раді оголосити карантин. Когось із однокласниць батьки застукали за нагріванням термометра на настільній лампі. Так усе й спливло. Але ми вже так налаштувалися на карантин, що його офіційно не скасували. Тільки батьків зібрали, щоб сеанси психотерапії з дітками провели. А де ж їх знайти, діток цих? І так удома майже не бувають, а під час карантину й поготів…